Геноцид українців…

 Страшне словосполучення… Ніколи не думала, що доведеться про нього писати. Студенти, які здобувають фах юриста, зазвичай, не доходили до вивчення цього складу злочину, адже ймовірність його вчинення у XXI cтолітті в Європі, на погляд переважної більшості не тільки пересічних громадян, але й фахових юристів, юристів-міжнародників, здавалася мізерною… Але, як виявилося, лише здавалася, а зараз це страшна реальність нашого сьогодення. Реальність, яку дехто в Європі хоче свідомо замовчати.

 Як передав Укрінформ, на думку директора з питань Центрально-Східної та Східної Європи берлінського центру Liberale Moderne, ексдепутат Бундестагу Марілуїзе Бек під час онлайн-дискусії на тему «Війна за незалежність України: рахунок пошкоджень і підтримки Заходу» експертка визнала, що в ситуації з Маріуполем наявні всі ознаки геноциду, але в Німеччині ніхто не хоче вступати в дебати на цю тему, яка стала табу, адже «якщо розпочнеться дискусія в парламенті про те, що коїться геноцид у Європі, в нашому безпосередньому сусідстві, за дві годинах льоту від нас, а ми дозволяємо це, - ми будемо почуватися некомфортно і змушені будемо робити більше. Йдеться про відповідальність. Якщо з'ясується, що був геноцид не лише в Маріуполі, а й в інших містах, зокрема в Харкові, тоді Захід також буде зруйнований певною мірою. Йдеться про цінності». Але Європа не може бути сліпою і глухою. Ми, українці, не повинні дати їм стати сліпими й глухими, тому на усіх можливих майданчиках треба називати речі своїми іменами і говорити про те, що росія вчиняє геноцид українців – не тільки з морально-етичної, а, передусім, з юридичної точки зору.

 Вперше поняття «геноцид» було введено в 1944 році в книзі «Axis Rule in Occupied Europe» («Панування країн Осі в окупованій Європі») польським євреєм Рафаелем Лемкіним (до речі, випускником Львівського університету (!).

Практику винищення  націй та етнічних груп, яку здійснюють нацисти та їхні союзники, Лемкін назвав "геноцидом" – терміном, що походить від грецького слова "генос" і латинського "цид" за аналогією до гоміциду [homicide – убивство (людини)] і фратрициду  [fratricide – дослівно "братовбивство"]. Черчилль, описуючи напад нацистів на Радянський Союз після операції "Барбаросса" відзначив, що для потворних речей, які здійснюються на окупованих землях, немає ймення, немає визначення. А Лемкін  вже як викладач права в Університеті Дьюка (США), а згодом консультант Військового департаменту США і Фонду Карнегі за міжнародний мир дає їм назву, яка повністю відповідає їх суті й домагається того, щоб термін "геноцид"  став важливим поняттям міжнародного права, яким світ оперує й донині.

 Так 11 грудня 1946 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у своїй резолюції 96 (1) оголосила, що геноцид є злочином, який порушує норми міжнародного права й протирічить духу та цілям Організації Об’єднаних Націй і весь цивілізований світ його засуджує. 

 Слід зазначити, що первісна резолюція Генеральної Асамблеї надавала можливість застосування терміну "геноцид" до багатьох категорій масового вбивства, однак Закон про геноцид було повернено на доопрацювання в Шостий комітет – Комітет ООН з правових питань, в якому була серйозна суперечка, адже представники СРСР та деякі інші учасники наполягали, щоб у визначення не включали соціальні та політичні групи, тому що фактично це були ті, кого вони вбивали протягом 1930-х років, прикладом чого є, наприклад, голодомор українців. 

Через 2 роки, 9 грудня 1948 року, було прийнято Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі – Конвенція), яка дала визначення поняттю «геноцид» як діям, що вчиняються з наміром знищити повністю чи частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку, а саме: вбивство членів такої групи, спричинення серйозних тілесних пошкоджень чи розумових розладів членам такої групи, умисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове знищення групи, заходи, спрямовані для попередження народження дітей в середовищі такої групи і насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.  

 Як стверджує дослідник геноциду Норман Наймарк Конвенція про геноцид майже не мала серйозного резонансу в міжнародних відносинах аж до 1990-х років. Навіть Сенат США ратифікував Конвенцію в 1986 році, а Конгрес імплементував її в національне законодавство тільки в 1988 році. 

 Україна та росія є сторонами Конвенції і відповідно до статті ІХ всі спори щодо тлумачення, застосування або виконання цієї Конвенції передаються на розгляд Міжнародного Суду ООН на вимогу будь-якої сторони у спорі.

 За геноцид може бути притягнута до відповідальності будь-яка особа – починаючи від очільника держави і закінчуючи простою особою, тобто, уникнути відповідальності, прикриваючись політичною посадою, не вийде.

 Геноцид як самостійний склад злочину з аналогічною Конвенції диспозицією передбачений статтею 442 Кримінального кодексу України і карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

  Безпідставно, бездоказово, абсолютно абсурдно звинувативши України в геноциді на Донбасі, росія, використовуючи підходи Геббельса «щоб у брехню повірили, вона має бути жахливою»,  використала ці звинувачення як casus belli - «формальний привід для війни». Але, як кажуть українці, не копай собі яму, бо сам в неї впадеш – звинувачення в геноциді надали можливість Україні вже на третій день війни ініціювати спір перед Міжнародним судом ООН, в якому 16 березня 2022 року ми отримали вже першу суттєву й дуже показову перемогу, в тому числі у рішенні констатовано на необґрунтованості обвинувачень з боку росії: «Суд не має жодних доказів на підтвердження тверджень росії про геноцид на території України».

 Міжнародний Суд Організації Об’єднаних Націй (МС ООН) ухвалив рішення (наказ) щодо тимчасових заходів по справі Україна проти російської федерації «Щодо звинувачень у вчиненні геноциду відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього». Суд наказав росії виконати такі тимчасові заходи:

 - негайно зупинити військові операції, розпочаті 24 лютого 2022 року на території України;

- забезпечити, щоб будь-які військові чи будь-які інші організації чи особи, які перебувають під російським контролем, не продовжували військові операції.

 За такі заходи проголосували 13 суддів «за», російський та китайський судді, що очевидно і «зрозуміло» – «проти».

 Фактично наказ Міжнародного Суду ООН констатував факт протиправності та безпідставності вторгнення росії в Україну. І хоча рішення по суті ще немає, адже це тривалий процес, на відміну від процедури прийняття наказу про застосування тимчасових заходів, але щиро сподіваємося на те, що і на цьому міжнародному фронті ми отримаємо перемогу.

 І зараз, 23 березня 2022 року, мені як ніколи зрозуміла теза дослідника геноциду Нормана Наймарка, що проблемою було те, що біля 40 років після ухвалення Конвенції визначення геноциду та його розуміння у Західному суспільстві майже повністю зосереджувалося на Голокості та долі євреїв під час Другої світової війни. Справді, спосіб, у який у 1948 році створювали Конвенцію, спрямовував її назад в історію, в Другу світову війну, а не вперед. А геноцид чиниться в центрі Європи зараз, щохвилини, в 2022 році і українці чекають від усього цивілізованого світу адекватної протидії цьому найстрашнішому зі злочинів.