Суспільний інтерес у справах про захист честі, гідності та ділової репутації

Досить часто громадські діячі та активісти, діючи виключно з добрими намірами та намагаючись привернути увагу до певних суспільно важливих питань, стикаються зі значним опором владних структур та бізнесу, який останній часом почав проявлятись не тільки у формі бездіяльності та ігнорування закликів активістів, але й вчинення певних дій для ускладнення здійснення будь-яких дій громадськими діячами, в тому числі, привернення уваги до незаконних будівництв, руйнування пам'яток архітектури тощо.

Вже неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини були справи про порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Свобода вираження поглядів» та співвідношення такої свободи з іншими правами, передбаченими Конвенцією, а також дослідження можливості держави, в тому числі судових інституцій Високих Договірних Сторін, втручання в таке право та його обмеження.

Наприклад, у справі «Editions Рlon проти Франції» ЄСПЛ констатував, що держави мають обмежену сферу розсуду в тих випадках, коли поширена інформація стосується теми, що становить суспільний інтерес.

При цьому, для того, щоб оцінити, чи ґрунтується втручання, що стало об'єктом скарги, на «достатніх» причинах, які зробили його «необхідним у демократичному суспільстві», слід взяти до уваги такий аспект, як інтерес до справи громадськості (справа «Sunday Times проти Великобританії»).

В своїй постанові № 10 від 29.09.2016 року Пленум Вищого адміністративного суду України зазначив, що перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Оцінка наявності суспільного інтересу була також предметом розгляду судів у справі № 761/36692/18. Предметом розгляду даної справи були статті та інтерв’ю відповідача щодо руйнування пам’ятки архітектури, а суди оцінювали їх з точки зору порушення ділової репутації позивача, який позиціонував себе як забудовника й суб’єкта, який забезпечує здійснення протиаварійних та інших необхідних робіт на цьому об’єкті.

В своїй постанові в межах даної справи Київський апеляційний суд звернув увагу на те, що стаття 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі – Конвенція) захищає право кожного на свободу вираження поглядів, що включає можливість розголошувати інформацію, яка становить суспільний інтерес. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

При цьому, пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (див. рішення у справі «Сюрек проти Туреччини» (№ 1) [ВП], заява № 26682/95, п. 61, ECHR 1999-IV).

На думку суду апеляційної інстанції, зазначення відповідачем про неналежний стан пам`ятки архітектури, розташованої в центрі міста Києва не містить фактичних даних (стверджень) негативного характеру стосовно позивача, є оціночним судженням. При цьому автор, із зазначенням власної думки як громадянина та голови громадської організації, зазначає про бездіяльність «киевской власти» та «госорганов», а вказані публікації містять негативну оцінку бездіяльності державних інституцій із зазначенням їх найменувань, завданням яких є збереження пам`яток культурної спадщини.

Збереження пам’яток культурної спадщини, розташованих в центрі міста Києва, на думку апеляційного суду, становить безумовне поняття суспільного інтересу в контексті ст. 10 вищевказаної Конвенції.

Суд апеляційної інстанції зважив на те, що обставини справи і наявні у справі докази свідчать, що відповідач, діючи послідовно і в правовому полі, привертав увагу державних органів, громадськості до проблемних питань, у т.ч. можливих порушень, щодо збереження пам`яток культурної спадщини.

Київський апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції та констатував відсутність приниження ділової репутації позивача, серед іншого, у зв’язку з висловленням відповідачем власної громадянської позиції та суспільно корисної інформації.

Таким чином, в даній справі судами ще раз було підтверджено, що справи про захист честі, гідності та ділової репутації потребують детального дослідження всіх обставин висловлення інформації, форми висловлення та самої суті інформації, оскільки чинне законодавство та практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що держава та органи правосуддя мають обмежену можливість втручання в свободу вираження поглядів, а, тим паче, у випадках, коли висловлена чи поширена інформація складає суспільний інтерес.