Строки звернення до адмінсуду: проблемні питання

 За загальним правилом строк звернення до адміністративного суду позовом складає 6 місяців, а для справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби - місячний строк

Однак ч. 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

 Аналіз судової практики з питання строків звернення з адмінпозовом щодо оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, який перебуває на публічній службі показує, що адмінсуди в Україні мають досить різний підхід до його вирішення.

 В багатьох випадках суди виходять із моменту отримання наказу про поновлення на роботі, так як саме з цього моменту, на думку суддів, позивач дізнається про порушення свого права, навіть у випадку досудового врегулювання спору (Ухвала від 19.04.2021 № 140/3887/21 Волинський окружний адміністративний суд).

 В Ухвалі від 29.03.2021 № 520/3581/21 Харківським окружним адміністративним судом зазначено, що закон пов'язує виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду виключно з наявністю окремого судового рішення, винесеного в порядку ст. 236 Кодексу законів про працю України.

При цьому у відповідача обов’язку здійснити вказану виплату без наявності такого рішення не виникає. На думку цього суду, саме рішення суду, який розглядав трудовий спір, прийняте на підставі положень ст. 236 КЗпП України, є підставою для виплати працівнику середнього заробітку за час затримки, а отже позивач помилково пов'язує сплату йому відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі, визначеному рішенням суду з моментом, з якого необхідно відраховувати строк звернення до суду, оскільки жодних правомірних очікувань отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення при виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу не повинен був мати. В даній справі суд пов’язує початок відліку строку звернення до суду із днем поновлення на роботі. 

Нам імпонує практика адмінсудів, які не пов’язують право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку із невиконанням рішення про поновлення на роботі із жодним строком.

 Зокрема, в ухвалі від 20.01.2021 № 420/13090/20 Одеський окружний адміністративний суд вказав, що середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не обмежується будь яким-строком.

 Згідно висновків Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2020 року по справі № 260/1424/18, згідно з ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

 У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

 Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині 2 статті 233 КЗпП України.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

 Аналіз практики Окружного адміністративного суду міста Києва дозволяє зробити висновок, що цей суд дотримується зазначеної вище позиції (Рішення від 13.04.2020 № 640/4896/20) або ж керується моментом отримання відповіді на листи в порядку досудового врегулювання (Рішення від 08.01.2019 № 826/13887/18).

Відтак, вкрай важливо, навіть з сильною правовою позицією, керуватися підходом, за яким Ваш процесуальний опонент чи суд точно не заявить про пропуск Вами строку звернення до суду з адмінпозовом і не давати нікому формальних чи інших зачіпок для закриття провадження у справі.