Право дитини бути заслуханою і почутою в сімейному спорі

Практикуючі у сімейних справах адвокати не так часто заявляють клопотання про заслухання (з’ясування) в суді думки дитини, особливо, якщо дитина є малолітньою, незважаючи на те, що відповідно до статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Це викликано як скептичним ставленням суду до думки дитини, так і незнанням нормативних підвалин для заявлення такого клопотання. Водночас, Сімейний кодекс України імперативно формулює норму про те, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами певних категорій спорів. Отже, законодавець визначив, що дитина, яка може висловити свою думку, має, а не може бути вислухана й це цілком відповідає завданням та принципам цивільного судочинства.

Закон визначає низку справ, де таке з’ясування думки дитини (якшо вона може її висловити в силу віку чи стану здоров’я), має бути забезпечено. Це 5 категорій справ:  спори щодо виховання дитини, спори щодо місця проживання дитини, спори про позбавлення батьківських прав, спори про поновлення батьківських прав, а також спори щодо управління майном дитини.

Водночас, думка дитини не є визначальною, якщо інтереси дитини вимагають постановлення судом рішення всупереч такій думці.

В цьому контексті доречно згадати про статтю 3 Конвенції про права дитини, яка каже про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції).

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Законом України від 3 серпня 2006 року «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» та яка також є частиною національного законодавства України, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Відповідно до статті 45 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи, крім прав та обов’язків, визначених статтею 43 Цивільного процесуального Кодексу України, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права:

1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;

2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд;

3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд роз’яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення.

Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Отже, закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.