Держава дійсно може сказати людям, що квартири – це їхня законна власність, а будинки – власність колективу мешканців. Ось ці колективи нехай і займаються ремонтом своїх будинків. Аргументом при цьому зазвичай слугує приклад села, де люди не чекають від держави допомоги, а обслуговують і ремонтують будинки самостійно.

Не вважаю цей аргумент правильним. Чомусь усі вважають за краще не згадувати про те, що мешканці багатоквартирних будинків довгий час платили в бюджет країни квартплату, в якій враховувалися відрахування на капітальний ремонт будинків. Де ці гроші? Тому, так чи інакше, держава повинна виконати це зобов'язання перед своїми громадянами.

По суті, це прописано в законі «Про приватизацію державного житлового фонду», але формулювання його дуже нечітке. Там вказується лише, що попередній власник – держава і муніципалітети – бере на себе співфінансування першого капітального ремонту будинку після приватизації.

Узагальнений досвід різних країн у забезпеченні життєдіяльності житлового фонду свідчить: скрізь держава в тій чи іншій мірі брала на себе зобов'язання по співфінансуванню заходів, спрямованих на вирішення цієї проблеми. Тому я схиляюся до того, що необхідно в найкоротший термін розробляти окремий закон про перший капітальний ремонт, де будуть чітко прописані обов'язки і відповідальність держави у побудові механізму публічно-приватного партнерства при проведенні капітального ремонту будинку.

Друга проблема, яку потрібно в зв'язку з цим вирішувати, – це термомодернізація житла. Необхідно організувати інвестиційний енергозберігаючий проект, який би дозволив значно скоротити втрати тепла в будинках.

Що можна констатувати сьогодні? Програма реформування, яка була прийнята в 2009 році, і за яку проголосували 347 народних депутатів, включаючи нинішнього Президента і Прем'єр-міністра, передбачала певний механізм співфінансування першого капітального ремонту житлового фонду. У ній прописувалася наступна схема: 80% витрат бере на себе держава через спеціальну субсидію з державного на місцеві бюджети, 20% – мешканці будинку. І в ході цього капітального ремонту створюється ОСББ. Тобто, згідно з цим документом, держава не намагається загнати людей в ОСББ під гаслом: «Поганий ЖЕК? Створіть ОСББ – і вирішаться всі ваші проблеми!» – це взагалі безглуздо. Якщо чиновник вищого рангу робить подібні заяви, це означає, що він не на своєму місці, тому що не розуміє, про що він говорить.

Механізм «80х20» можна обговорювати, але сьогодні він не реалізується ніде. У кращому випадку, співфінансування відбувається під прапором «пілотних проектів», здебільшого корупційних, під які списуються суми, що вдвічі перевищують розміри необхідних витрат. У гіршому випадку в містах намагаються реалізовувати програми з проведення капітальних ремонтів будинків, список яких складається за непрозорими критеріями: людям незрозуміло, чому їхній аварійний будинок не потрапив у цю програму, а сусідній ремонтується. Бувають також випадки, коли активісти переконують мешканців будинку вкласти гроші в програму «80х20», але коли жителі бачать поданий їм кошторис із завищеними вдвічі цінами, бажання співпрацювати з державою відразу зникає. Бюджетні гроші в нас економити не звикли, але з власних кишень люди викладати більше, ніж потрібно, не готові.

Це безвихідь. І якщо ми спеціальним законом не змінимо критерії відбору будинків і порядок розподілу та контролю бюджетних коштів, то остаточно доб'ємо ідею ОСББ.

Саме тому розробка закону про перший капітальний ремонт з чіткою формалізацією джерел, алгоритмів і критеріїв співфінансування повинна стати першочерговим завданням держави.

Для ІА «Україна Комунальна».

ЖКГкапремонтзаконодавство