Заборонити не можна зареєструвати

Де саме ставити кому у заголовку до цієї статті, підкаже Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).

Так, Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності", який набув чинності 02.11.2016 року, до Закону введено нове поняття: заборона вчинення реєстраційних дій за заявою власника майна.

Стаття 25 Закону передбачає, що реєстратор зупиняє проведення реєстраційних дій на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна.

При цьому Закон не встановлює жодних підстав для відмови власнику у задоволенні такої заяви.

Заява власника майна реєструється у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак доступна для перегляду лише суб’єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (реєстраторам, нотаріусам). Тобто звичайний користувач не має змоги відслідковувати у Реєстрі інформацію про заборону власника на проведення реєстраційних дій. 

Після подачі вказаної заяви у власника нерухомого майна є десять робочих днів на подання реєстратору рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили. Якщо у зазначений строк рішення суду не подано, то державний реєстратор відновлює реєстраційні дії.

Отже, на перший погляд, вказана норма спрямована на боротьбу з рейдерством: власник майна уповноважений тимчасово заборонити вчинення реєстраційних дій та встигнути отримати ухвалу суду про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо майна.

Недоліком зазначеної 25 Закону є створення підґрунтя для зловживань з боку недобросовісних власників. Так, вказана стаття не встановлює, скільки саме разів поспіль власник може подавати таку заяву. Тобто особа може створити постійно діючу заборону на проведення реєстраційних дій з власним нерухомим майном шляхом подання реєстратору відповідних заяв кожні 10 робочих днів.

При цьому у державного реєстратора відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви власника про заборону вчинення реєстраційних дій, у разі, якщо пройшло 10 робочих днів з моменту реєстрації заяви, а відповідного рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій не подано.

Нотаріальна палата України на своєму сайті роз’яснює, що така технічна функція Реєстру як «задоволення заяви» нормативно не врегульована. У зв’язку з тим, що після спливу 10 робочих днів з моменту реєстрації заяви про заборону вчинення реєстраційних дій така заява втрачає свою силу, Нотаріальна палата України вважає, що державний реєстратор може здійснити задоволення такої заяви в Реєстрі.   

Останнім часом боржники почали користуватися забороною на вчинення реєстраційних дій як новою перешкодою для звернення стягнення на заставне майно. Ця можливість відтепер активно використовується боржниками поряд з затягуванням розгляду судової  справи, визнанням договору іпотеки недійсним, переплануванням іпотечного майна.

За таких умов добросовісні набувачі заставного майна часто позбавлені можливості зареєструвати за собою право власності на майно, набуте на підставі іпотечного договору або рішення суду, адже реєстрацію фактично блокує заборона власника.

Яким чином діяти діяти кредитору в даній ситуації?

По-перше, технічно можна зареєструвати право власності на майно у короткий часовий проміжок між закінченням строку дії попередньої заяви про заборону та реєстрацією нової заборони. Однак за швидке здійснення реєстраційних дій (протягом 2-х годин) потрібно оплатити чималий збір у розмір 8 000 грн.

Другим варіантом є оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію заяви власника. Однак, як зазначалось вище, чинне законодавство не обмежує кількість заяв, які може подавати власник майна, а отже, державний реєстратор діє правомірно, задовольняючи чергову заяву власника.

По-третє, якщо право власності визнано за особою на підставі рішення суду, то численні заяви власника майна, якому відомо про рішення суду, про заборону реєстраційних дій з майном можуть вважатись перешкоджанням виконанню судового рішення. Так, ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Безумовно, стаття 25 Закону потребує доопрацювання законодавцем для збереження справедливого балансу між правами власника майна та законними інтересами позикодавців та іпотекодержателів. Зокрема, варто передбачити можливість подачі особою, яка на законних підставах набула право власності на майно, заяви державному реєстратору про набуття права власності разом із підтверджуючими документами. Така заява повинна бути доступна для перегляду у Реєстрі суб’єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, та ставати на заваді численним заявам боржника про заборону на вчинення реєстраційних дій з майном.