Відкриття нових банківських рахунків боржником може кваліфікуватись як злочин
Цікавий висновок зробив у своєму рішенні Верховний Суд. Відкриття нових банківських рахунків підприємством-боржником, незважаючи на накладений державним виконавцем арешт на його кошти, – може кваліфікуватись як вчинення злочину, що передбачений ст. 382 Кримінального кодексу України (“Невиконання судового рішення”). Саме на цей факт у постанові від 10 грудня 2019 року (у справі № 701/340/17) і звернув увагу Верховний Суд.
Верховний Суд зазначив, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України (“Невиконання судового рішення”), полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню.
За цією нормою Кримінального кодексу склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання) судового рішення. І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.
Перешкоджання виконанню судового рішення - це активні дії, які становлять пряму протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання.
Однією з форм (способу) перешкоджання виконанню судового рішення є відкриття нових рахунків у банках чи інших фінансових установах незважаючи на накладений державним виконавцем арешт на кошти боржника - юридичної особи (ч. 6 ст. 65 ч. 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно у старій та новій редакції вказаного закону).
Так, під час судового розгляду у кримінальному провадженні було встановлено, що виконуючий обов’язки директора підприємства-боржника не заперечував, що був обізнаний про відкрите виконавче провадження щодо ДП «Іваньківський цукровий завод» (підприємства-боржника), зокрема і про накладений державним виконавцем арешт на кошти на рахунках даного підприємства. І незважаючи на це, він відкрив інші поточні рахунки підприємства-боржника в банківських установах України для здійснення вказаним підприємством власної господарської діяльності, чим, можливо, умисно не виконав рішення суду про стягнення коштів на користь підприємства-кредитора, що може кваліфікуватись як склад злочину, передбаченого ст. 382 КК України.
Враховуючи наведене вище, Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду скасував ухвалу апеляційного суду в частині закриття кримінального провадження щодо в.о. директора підприємства-боржника за ч. 3 ст. 382 КК України та призначив в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Посилання на вказане рішення ККС ВС - http://reyestr.court.gov.ua/Review/86365280
Для довідки. Витяг з КК України:
Стаття 382. Невиконання судового рішення
1. Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, - караються штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
