Системність розвитку інновацій: чому це важливо
Розвиток інновацій у будь-якій країні світу – це еволюційний процес, що відбувається з метою підтримки конкурентоспроможності. Бізнес, таким чином, створює собі переваги на ринку, держава реалізує власні політичні та економічні інтереси.
На жаль, в Україні розвитком інновацій займаються лише окремі компанії, внаслідок чого розрив навіть в середині окремих галузей дуже помітний. Одні підприємства реалізують досить об’ємні програми з модернізації виробництва, підвищення ефективності, а інші не мають для цього ресурсів або просто не готові до змін. Такий розрив і є ознакою несистемності, тобто відсутній єдиний об'єднуючий рушійний фактор, який би підштовхував усіх учасників до розвитку інновацій.
Одним із рішень проблеми як підштовхнути компанії до втілення інновацій є залучення на ринок зовнішніх гравців. Вони приносять в систему нові технологічні рішення, стимулюють конкуренцію, пропонують нові можливості.
Однак багато країн світу цілеспрямовано тримають закритими окремі сектори економіки з метою забезпечення виживання локальних гравців. Ринковий стимул впроваджувати інновації в учасників ринку зникає, а всі переваги від інноваційного процесу у державі мінімізуються. Як наслідок – економіка втрачає ефективність, собівартість продукції не зменшується, конкурентоспроможність компаній на міжнародних ринках залишає бажати кращого. У кінцевому підсумку страждає споживач, оскільки отримує недоброякісний продукт.
Одна з відомих теорій базується на твердженні, що митні та регуляторні механізми допомагають державі мінімізувати ризики підприємств. В реальності це дає можливість лише збільшити прибуток компанії або галузі на якийсь короткий період часу. Однак з розвитком інновацій зазначений прибуток не має нічого спільного. Це підтверджена практика.
Враховуючи наведене, оборонна промисловість є хорошим прикладом специфічної «закритої» галузі. Слід розуміти, що по-перше, вона й надалі залишатиметься закритою. По-друге, в Україні їй притаманні обмеження в експорті та у вільному ринку. Фактично, вільного "оборонного" ринку взагалі ніде не існує. Саме тому це є гарним прикладом сфери діяльності, в якій без системного підходу неможливо займатися розвитком інновацій.
Наука рухається колективами
Гіпотеза, що в Україні зберіглась спадщина від радянської науки, неправильна. Її вже давно немає. Абсолютна більшість тих науково-конструкторських команд, які на той час працювали в Україні, вже не існують. Досі працюють окремі люди, однак це вже не колективи. Науку роблять не індивідууми, а колективи, організації. Тобто, перш ніж планувати комерціалізацію вітчизняної науки, необхідно спочатку зібрати інформацію про її реальний стан, і лише потім робити спроби у напрямку комерції.
В Україні практично немає екосистеми споживання інноваційних продуктів
Інвестиції надходять до тієї сфери, де менші ризики. Створення інноваційних продуктів – дуже ризикований крок на всіх етапах: починаючи від шансів не завершити реалізацію ідеї (після створеного першого прототипу) і завершуючи проблемами, що пов’язані з попитом продукту на ринку.
Ризиків менше там, де існує екосистема споживання інноваційних продуктів. Подивіться на мікроелектронну промисловість Китаю. Безпосередніми споживачами китайського інноваційного продукту є самі китайці. Щось виготовляється безпосередньо у Китаї, щось імпортується з інших країн. Однак успішне впровадження інновацій можливе лише завдяки подібній екосистемі. В Україні вона, нажаль, відсутня.
Ще один спосіб знизити ризики для інвесторів – довіритися фондам. Професійні галузеві фонди мають можливість адекватно оцінити проекти, а також провести їх економічну та інвестиційну експертизу. Іншими словами, аналіз привабливості. Тобто питання не в грошах, а у структурі, яка може ці гроші перетворити знову у гроші.
Існують також прямі інвестиції так званих донорів у конкретні галузі. Тут потрібно розуміти, що інвесторами виступають згадані підприємства, які з власного бюджету фінансують інноваційні розробки. Чи є вони інвесторами? Так, є. Чи це єдиний оптимальний тип інвесторів для нашої економіки? Напевно, ні. Тим не менше, саме вузькоспеціалізовані підприємства можуть здійснити найбільш ефективну інвестицію у зазначеній галузі. Справа лише у тому, що такого роду підприємства найчастіше не мають відповідної кваліфікації з управління інвестиційним процесом.
Чи є «сліпою» для інвесторів оборонна сфера?
В Україні оборонна галузь не переставала бути консолідованою навколо одного центру. Відносно недавно почали з’являтися приватні компанії зі своїми продуктами та вузькою спеціалізацією. Проте повне розуміння стану інфраструктури та проектів, у реалізацію яких варто спрямовувати фінансовий потік, є лише у підприємств, які працюють на ринку протягом десяти-двадцяти років.
З огляду на те, що оборонна промисловість має певний експортний потенціал, її ринок не обмежується внутрішніми потребами, перспективи галузі в плані залучення інвестицій є досить великими. Відомо, що чимало іноземних замовників проявляють інтерес до української оборонної продукції. Тому для інвесторів ця сфера може залишатися і закритою на перший погляд. Однак, наявність відповідного партнера – це прямий спосіб ефективно інвестувати кошти.
Змоделюємо ситуацію: за результатами дослідження іноземного ринку є потреба у створенні конкретного продукту. Ідеї того, як цей продукт можна створити, цілком наявні. Однак, власних коштів для реалізації замислу немає. Додатково, якщо доступ до ринку перекритий, інвестор припиняє вкладати у проект. Потрібен професійний партнер і інвестори це розуміють. З цієї причини існують фонди. Їх функція – глибоко розуміти інфраструктуру і екосистему споживання цих продуктів. Інвестор бере участь у проекті не напряму, а через фонд: він довіряє гроші керуючому фонду, який розміщує гроші правильним, захищеним чином.
Реальна картина в Україні наразі така, що більшість інвестицій в оборонну сферу надходить від підприємств, які не перший рік працюють на ринку. Адже інших умов просто немає. Ідея створення Платформи Розвитку Інновацій як інтегратора інвестиційних процесів у галузі, сподіваюся, такі умови створить.
