При проведенні податкової перевірки платників податків, контролюючі органи часто порівнюють сформовані витрати на списання паливно-мастильних матеріалів (далі – ПММ), із нормами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України № 43 від 10.02.1998 року “Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті” (далі – Наказ № 43) http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_19980210_tran.html
       Контролюючі органи наполягають на тому, що ПММ мають бути списані виключно у відповідності до вказаного Наказу № 43. Якщо платник податків списував у бухгалтерському та податковому обліку витрати з ПММ у фактичній кількості, що не відповідає вимогам Наказу №43, такого платника можуть чекати зменшення витрат та збільшення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств або ПДФО (для підприємців). Однак, такі вимоги суперечать чинному законодавству України.
        Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
      Згідно п.5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” (далі – П(С)БО Витрати), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. При цьому, згідно п.6 П(С)СБО Витрати, витратами звітного   періоду  визнаються  або  зменшення активів,  або збільшення зобов'язань,  що призводить до  зменшення власного капіталу  підприємства  (за  винятком  зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками),  за умови,  що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
     Отже, чинним законодавством встановлено, що платник податків формує свої витрати на підставі фактично понесених витрат ПММ, якщо такі ПММ використані в господарській діяльності та обсяг використання можна достовірно оцінити.
      Оскільки, на даний час, немає законодавчо затверджених форм бланків для списання ПММ, документами для підтвердження понесених витрат можуть бути (перелік не виключний):
      - звіти водія. Форму  такого звіту слід затвердити Наказом та у ній обов’язково потрібно відображати кількість ПММ, використаного водієм за певний проміжок часу, наприклад за день;
    -  акти списання ПММ. Ці акти повинні містити всі необхідні реквізити, передбачені для первинного документу. Складати акти можна за календарний місяць, (хоча, в ідеалі, акт списання має бути прив’язаний до конкретного виду доходу, на отримання якого було використано ПММ).
    Зрозуміло, що при списанні ПММ, слід використовувати один з методів, затверджений Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", який затверджений Наказом про бухгалтерський облік на підприємстві. Фізичні особи – підприємці визначають вартість ПММ на підставі первинних документів, отриманих від постачальників, зокрема - видаткових накладних.

        Наказ № 43 – всього лише рекомендація.
      Відповідно до п.1 Указу Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 03.10.1992р. № 493/92 (далі - Указ № 493/92) з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
    Пунктом 2 Указу № 493/92 передбачено, що органом державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю є Міністерство юстиції України.
    Зі змісту Наказу № 43 вбачається, що цей акт було прийнято з метою планування потреби підприємств, організацій та установ (далі - підприємств) в ПММ і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також може застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.
     Тобто, норми витрат пального, відображені у Наказі № 43, призначені для полегшення роботи підприємств у плануванні майбутніх витрат при використанні транспортних засобів та мають інформаційний, роз’яснювальний та рекомендаційний характер. Вказане твердження підтверджується тим, що Наказ № 43 не був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України.
       Отже, відповідно до положень  Указу № 493/92, Наказ № 43 не є нормативно-правовим актом в розумінні закону та не може встановлювати, змінювати чи припиняти норми права. Аналогічну позицію висловив і Вищий адміністративний суд України, зокрема в Ухвалі від 13.04.2016 року у справі № К/800/64715/13 http://reyestr.court.gov.ua/Review/57613649 .
      Слід також зауважити, що у Наказі № 43 (у додатках) викладені норми витрат не для всіх сучасних автомобілів. Таким чином, стверджуючи, що платники податків повинні використовувати норми списання витрат для ПММ, затверджені Наказом № 43, органи виконавчої влади фактично позбавляють суб’єктів господарювання права на придбання та використання нових автомобілів.
     
     Отже, платники податків не зобов’язані використовувати ПММ у межах норм витрат, передбачених Наказом № 43, що не позбавляє платника податків обов’язку фіксувати всі свої витрати у належних первинних документах.

податкипальнеперевіркавитратиподатковий облік