Яквідомо, до прийняття закону «Про морські порти» Україна залишилася фактично єдиною країною пострадянського простору іАзово-Чорноморського басейну, портові потужності якої не були приватизовані іне підлягали будь якій приватизації. Починаючи з 2007 року, коли проект закону«Про морські порти» був внесений до парламенту, він перетерпів чимало змін, бувдва рази прийнятий, але повернутий на повторний розгляд Президентом України. Вголовному комітеті Верховної Ради України даний закон обговорювався доволідовго і бурхливо. Були і противники і захисники ідеї відокремлення державноїчастки від вантажоперевезення. Але рішення прийнято остаточно. Реструктуризаціяпортів розпочалась.
Засвоєю суттю, реформа в галузі портової інфраструктури та морської логістики, якпід кальку повторює принципові рішення, що були прийняті при реформуванні Укрзалізниці. Так, виділеннядержавної і приватної за ознакою частин – передбачається в морській галузіподібно тому, що вже розпочато на залізній дорозі. Держава, в особіАдміністрації морських портів України залишає за собою основну інфраструктуру портів,стратегічні об’єкти (акваторія, гідротехнічні споруди) а також головні функціїзабезпечення безпеки морських перевезень, планування розвитку портів, виконаннязовнішніх зобов’язань в тому числі міжнародних. Решта об’єктів може бутиприватизована, передана в оренду або концесію. Навіть причальна стінка (причал)та причальні збори, які до сьогодні були виключно державної прерогативою. А цезначить, що між стивідорними компаніями, які вже і так контролюють більшістьтерміналів в усіх 18 портах України, розпочнеться боротьба за отримання контролю над цілісними майновимикомплексами портової інфраструктури. І на превеликий жаль, скоріше за всеотримає перемогу в цьому змаганні не пересічений громадянин України, а той, хтоближче до влади в особі надмонопольної структури що утворюється –Адміністрації морських портів.
До прийняття закону, обговорювалися два різніпідходи з реформування портової та морської галузі.
Першаконцепція – укрупнення морських портів із залишенням за ними статусу державногоабо комунального майнового комплексу. За цей напрямок ратував зокрема екс-міністртранспорту Й.В. Вінський. Так, передбачалося взяти за основу підходиГолландців, відомих лідерів в галузі вантажопереробки та якості портовоїінфраструктури, де всі порти, а значить і контроль над вантажами, належать державі або громаді (комунальнемайно). Проблему неприбутковості малих портів, можна було б вирішувати через укрупненнята створення великих транспортних вузлів за наступним сценарієм: створення Південно-західноготранспортного вузла, до якого б увійшли порти Ізмаїлу, Рені,Усть-Дунайська; Усть-дніпровського транспортного вузла із портами Миколаєва, Очакова, Скадовська, Херсону;Південно-східного вузла із портами Маріуполя, Бердянська, Генічеська;Південного вузла із портами Керчі,Севастополя, Феодосії. Євпаторії. Загальне укрупнення призвело б до ще більшоїрентабельності портової галузі саме через застосування перерозподілу вантажів із урахуванням особливостей таспеціалізації малих портів, як наприклад МТП «Генічеськ», який через маліглибини та нерозвиненість підхідної транспортної складової повсякчасно бувзбитковим. Тобто новий менеджмент, новий підхід не тільки зберегли бгарантовані надходження до державного бюджету (наприклад в 2011 році тількиподаток на прибуток портовиків склав більше ніж 2 млрд. грн.), державнийконтроль всій галузі, але й дали би можливість в самі короткі терміни збільшитиоб’єм перевалки вантажів. А це відповідає вимогам сучасності.
Другаконцепція (що перемогла) – розділення портового господарства за функціональноюознакою із виділенням комерційних і адміністративних функцій. Тобто, за фактомвже сьогодні передбачена фактична приватизація цілісних майнових комплексівпортової інфраструктури та виділення монопольної структури у виглядіАдміністрації морських портів, що представляє інтерес держави.
Хтож зацікавлений саме в другому сценарію реформування морської галузі? Виходячи зтого, що боротьба за контроль над українським портовим господарством триваєдавно, а транзитне положення України та її значення для міжнародних морськихперевезень особливо високий, впевнений мова йде про «чудово» сплановану акцію,яка в першу чергу захищає інтереси бізнесу та чиновників, які будутьконтролювати Адміністрацію морських портів.
Такза останні два роки, міністерством транспорту було проведено заміну начальниківцілої низки портів. Після Іллічівського, Феодосійського та Ізмаїльського, невстояв і мастодонт - Одеський МТП. Це значить, що позбавившись від норовливих танезговірливих начальників портів тапризначивши «своїх», міністерством фактично були відкриті всі шляхи на доступдо портів новим стивідорним підрозділам, які на рівні комерційних підходів щедо прийняття закону про морські порти вже підготували базу для швидкої та«якісної» приватизації найбільш ласомих та комерційно привабливих частинцілісного майнового комплексу портової інфраструктури. На кого спрямована таканаполегливість – цілком зрозуміло. Це одіозні представники приватного логістичногобізнесу, зростання обсягів перевалки якого стримувалося здебільшого лише черезобмеження, що накладала портова адміністрація. Так, незважаючи на те, що Українськіпорти здатні обробляти до 150 мільйонівтонн, дефіцит портових потужностей з обробки вантажів перевищує 35 мільйонівтонн. І цей дефіцит збільшується щорічно.
Зіншого боку в прийнятті закону «Про морські порти» відчувається зацікавленість іміністерства транспорту, яке лобіює створення надмонополії у виглядіАдміністрації морських портів України. Відтепер, після її створення всі рішеннящодо розвитку та підтримки державного сектору буде здійснюватися з Києва. А цезначить, що не тільки фінансові потоки, але й весь обсяг закупівель задержавний кошт буде контролюватися тільки Києвом. Чи не будуть при цьомуінтереси держави, при здійсненні надчислених, навіть дрібних закупівель, матичастку інших, корупційно-приватних інтересів чиновників – не відомо. Точніше вумовах тотальної корупції якраз відомо. Бо буде.
Іна підсумок. Не дивлячись на те, що прийнятий закон про морські порти можезберегти баланс інтересів змички держава-приватник, дозволяє легалізуватидіяльність приватних компаній в портах, надає державних гарантій наінвестиційну діяльність та спільну приватно-державну діяльність черезвизначеність організаційно-правової форми співробітництва портів та інвесторів– в цілому носить характер доволі ризикованого рішення, що може призвести довтрати державою контролю над рентабельною галуззю, про існування якої тількимріяли наші предки. І якщо цей ризик не буде виправдано, боюсь що наші нащадкитакого не простять.