На сьогодні однією з найбільших проблем для пересічної української сім`ї є зростання цін на продукти харчування. Вартість овочів та фруктів, м`яса та круп складають все більшу й більшу частку витрат родинного бюджету, а нерідко на продукти харчування витрачається всі доходи. Навіть зараз, влітку, коли ціни на ціни на сільськогосподарську продукцію мають традиційно знижуватися, вартість овочів та фруктів залишається стабільно високою, а ціни на картоплю стрімко зросли, й цей «стратегічний» український продукт може повторити долю гречки минулого року, яка навіть після інтервенцій з Китаю не стала дешевою й загальнодоступною.
Нещодавно, мною було зареєстровано Дивно, але дискусії щодо положень цієї концепції так ї не набрали обертів. Шкода. Отже, ситуація в аграрній галузі й на продовольчому ринку України з невідворотністю вимагає від нас проведення земельної реформи, яка має вирішити проблему продовольчої безпеки країни, ефективного землеволодіння, залучення в сільське господарство інвестицій, запровадження передових технологій, завдяки яким Україна зможе претендувати на роль світового лідера з виробництва продовольства.
Важливість вирішення даної проблеми підсилює світовий контекст, адже глобальні тенденції на ринку продовольства не дають приводу для оптимізму. Криза продовольства й зростання світових цін на продукти, пік яких прийшовся на лютий-березень 2011 року за прогнозами Продовольчої і сілськогосоподарської організації Об'єднаних Націй (ФАО) продовжиться в 2012 році в міру збільшення попиту та скорочення поставок. Як зазначає усвоїй доповіді ФАО в травні індекс продовольчих цін ФАО, який базується на продовольчому кошику, що включає зерно, олійні культури, молочні продукти, м'ясо і цукор, знизився лише на 1% в порівнянні з квітнем 2011 року і дорівнював 232 пунктам, що на 37% вище травня 2010 року. Представник ФАО Девід Халлам вважає, що високі світові ціни на продовольство загрожують багатьом країнам з низькими доходами і дефіцитом сільськогосподарської продукції.
Реформування земельних відносин дозволить вирішити проблему насичення внутрішнього ринку вітчизняною сільськогосподарською продукцією, реалізувати адекватну цінову політику на ринку продовольства й забезпечити наших громадян доступними по ціні продуктами. Особливо, якщо взяти до уваги рівень плодючості наших грунтів й рівень оплати праці в сільському господарстві.
Адже в нашій державі природою закладені умови необхідні для потужного агропромислового сектору. Тільки площа земель сільськогосподарського призначення в Україні становить 42,8 млн. га., з них 30,5 млн. га або 74,6% знаходяться у приватній власності, 6,917 млн. громадян (44% від сільського населення) отримали право на земельну частку й можуть на ній прцювати. Проте близько 1,5 млн. паїв не обробляються і не використовуються (5 млн. га, що складає 12% від усіх сільгоспугідь). До того ж на даний час укладено близько 4,5 млн. договорів оренди (65% від отриманих сертифікатів та актів), з них близько 2,5 млн. договорів оренди укладено пенсіонерами.
Через відсутність зваженої, послідовної державної політики в сфері земельних відносин відбувається зниження рівня продовольчої безпеки Української держави – Україна втрачає свої позиції на світовому ринку продовольства, перетворюючись з експортера сільськогосподарської продукції на імпортера. Вирішити проблему забезпечення продовольчої безпеки неможливо без реформування земельних відносин для створення належних умов функціонування агропромислового комплексу, зокрема збільшення продуктивності праці в сільському господарстві, застосування передових технологій, переоснащення виробничих фондів.
Отже, проведення структурних реформ у сільському господарстві має:
1. забезпечити продовольчу безпеку України;
2. забезпечити ефективне використання земельних ресурсів;
3. залучити інвестиції у сільське господарство;
4. не допустити монополізації в сільському господарстві;
5. забезпечити належне функціонування сільської інфраструктури;
6. збільшити доходи сільського населення та покращити рівень його життя;
7. збільшити рівень зайнятості сільського населення.
Орієнтація великих господарств на експорт продукції, збільшення великими господарствами обсягів вирощування технічних культур (які мають більшу рентабельність), монополізація в регіонах заготівлі призводить до значного зростання цін на продовольство, недостатнього забезпечення внутрішнього ринку певними продуктами харчування, зниження доходів зайнятих у сільському господарстві громадян.
В Україні 7 найбільших підприємств орендують близько 1,5 млн га. землі, серед яких «Українські аграрні інвестиції» (330 тис.га), ММК ім. Ілліча (225 тис.га), «Нафком-Агро» (200 тис.га) та ін.. Проте продукція, яку виробляють такі підприємства здебільшого не йде на внутрішній ринок до українських споживачів. Їхня діяльність зорієнтована на отримання максимального прибутку на зовнішніх ринках через експорт, для чого вирощують переважно технічні культури, що дають максимальну рентабельність: рапс, соняшник.
Фермерськими та приватними господарствами (без створення юридичної особи) обробляється близько 7 млн.га., проте ці малі господарства не мають коштів, необхідних для забезпечення технікою, добривами, новими технологіями й продуктивність їх роботи є меншою.
Майже в усіх цивілізованих країнах основою організації управління земельними ресурсами є державне регулювання прав на землю, здійснюватися воно може в різних формах. Наприклад, в Німеччині існують різні форми власності на землю, в приватній власності перебуваю близько 90% земель. Законодавчо встановлено регулювання обігу сільськогосподарських земель, яким передбачено заборону на дроблення, їх відчуження зі зміною цільового призначення та забезпечення розвитку високоефективного агропромислового виробництва в інтересах суспільства. Сільськогосподарським виробникам надається пріоритетне право на отримання сільськогосподарських угідь. Крім цього в ФРН законодавчо встановлені умови договору оренди таких земель, для контролю за раціональним користуванням, виконанням землевласниками своїх зобов`язань діють спеціальні сільськогосподарські суди. Аналогічні жорсткі вимоги до обігу земель сільськогосподарського призначення виключно з метою сільськогосподарського виробництва діють в Швеції, Франції, Італії, Іспанії, Норвегії.
Крім цього у Франції держава регулює придбання земельних ділянок, які надходять на ринок з метою наступного перпродажу , що сприяє консолідації земель та збереження їх сільськогосподарського використання. З метою упередження спекуляції землями діють високі податки на прибуток від раннього продажу сільськогосподарських земель.
В Італії державний контроль за обігом земель сільськогосподарського призначення зводиться до примусової здачі в оренду (продажу) ділянки більш ефективним власникам, якщо фермер не забезпечує ведення належним чином сільського господарства (підтримка плодючості грунтів, використання землі за цільовим призначенням), що забезпечує ефективне сільськогосподарське використання землі. Існують обмеження на отримання землі іноземцями в прикордонних зонах, що забезпечує національну безпеку країни. Запроваджені жорсткі умови цільового використання земель різних категорій, в тому числі екологічного характеру. В Данії, переважають невеликі господарства сімейного типу, тому законодавчо встановлено максимальний розмір господарства, наприклад, при перевищенні 150 га дозвіл на укрупнення господарства надається у випадку,якщо фермер доведе, що земля йому необхідна для використання органічних добрив, й жоден з сусідів-фермерів не має пріоритетних прав на покупку. Існують вимоги постійного проживання в господарстві як для власника так і для орендатора.
В Бразилії обмеження на операції з землею діють стосовно іноземців. Наприклад, суттєво обмежено розмір земельних ділянок що перебувають в іноземній власності й отримання землі у власність іноземцями в прикордонних зонах.
Особливим є вирішення питання власності на землю в Китаї, де в процесі економічних реформ, хоч і була задекларована можливість отримання землі у власність, але переважною формою земельних відносин є оренда. При цьому законодавчо встановлена як форма приватної власності тільки колективна власність на землю сільсгоспризначення селян, які проживають в селах і об`єднані в кооперативи; землі міст залишаються в державній власності.
Незважаючи на те що велика кількість країн мають свої економічні та географічні особливості їх об`єднує загальна вимога підтримки ефективного функціонування земельного ринку - державне регулювання, через обов`язкову реєстрацію земельних угод і прав на землю, через встановлення правил землекористування та запровадження оренди земель сільськогосподарського призначення.
В Україні на сьогоднішній день держава фактично усунута від регулювання земельних відносин. Через це й відбувається концентрація сільськогосподарських земель великими власниками, відсутнє планування та державне замовлення на сільськогосподарську продукцію, внаслідок неконтрольованого використання ґрунти виснажуються, а як наслідок маємо дефіцит продовольства на внутрішньому ринку й засилля імпортної продукції сільського господарства. Головним засадничим принципом проведення земельної реформи має стати надання державі контролю над ринком сільськогосподарських земель, щоб запобігти земельним спекуляціям та унеможливити перехід власності на землю до іноземних громадян та юридичних осіб.
Під час здійснення реформи не варто забувати про соціальний бік сільського господарства. За статистичним даними в селі проживає більше 30% населення, з них працездатного - близько 6 млн. Сучасні технології ведення високорентабельного виробництва продовольства в сільському господарстві дозволяють залучати менше ніж 3% населення (як це є в розвинених країнах). Тому, в разі створення великих агропромислових комплексів потреба в такій кількості робочої сили відпадає, й в країні може з`явитися 5 млн. нових безробітних. Щоб цього не трапилося акцент необхідно робити на стимуляції створення не великих господарств, а малих і середніх, головним завданням яких є забезпечення населення міст якісними й екологічно чистими продуктами харчування. Великі агропромислові підприємства мають нести відповідальність й здійснювати свій вклад в інфраструктуру, соціальну й культурну сфери населених пунктів, з територією яких вони межують, створювати в цих поселеннях робочі місця, як переробні виробництва тощо.
Нашому суспільству, насамперед селянству, необхідно мати прозорий і відкритий ринок землі. Адже на січень 2010-го, за даними Держкомзему, селянами в оренду було передано 64% усіх розпайованих земель. Відповідно до Закону «Про оренду землі» передбачено можливість сплачувати ренту в грошовій, натуральній і відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Останні дві найпоширеніші в Україні. За даними того ж Держкомзему, 73% рентних виплат відбувається у натуральній формі, переважно вирощуваною продукцією (зерном, овочами, картоплею, олією). При цьому, за офіційною статистикою, вартість такої продукції приблизно на 20% вища від середньоринкової. Після запровадження прозорого ринку землі селянин матиме змогу ефективніше розпоряджатися, отриманим паєм й отримувати не рентні виплати а живі кошти від його продажу державі або здачі в оренду.
Отже, основними завданнями при проведенні реформи має стати:
законодавче закріплення особливостей обігу земель сільськогосподарського призначення, обов’язково передбачивши: надання державі переважного права на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення, надання громадянам права на купівлю земельних ділянок загальною площею не більше, наприклад, 300 га;
запровадження оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення виключно на конкурентних засадах;
встановлення заборони на надання в оренду громадянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення (крім власників паїв, для яких встановлюється перехідний період);
запровадження механізму кредитування власників земельних ділянок під заставу земельних ділянок Державним земельним банком;
передбачити акумуляцію земель сільськогосподарського призначення, що має здійснювати Державний земельний фонд;
проведення інвентаризації земель;
завершення розмежування земель державної та комунальної власності;
створення електронного загальнодержавного земельного кадастру та відповідної земельно-інформаційної бази даних;
створення умов для розвитку сільськогосподарської кооперації.
Зважаючи на те, що земля є стратегічним ресурсом для нашої країни підходити до неї треба зважено, враховуючи не тільки економічний, але й соціальний та екологічний аспекти. При цьому, якщо ми, шановні громадяни України, вважаємо що можемо тихесенько відсидітись поки ХТОСЬ вирішить земельне питання за нас – тоді цей шлях в нікуди та без мене. Тому що, хто формує правила, той і банкує. Прошу, наполегливо прошу проявити активність в земельному питанні. Обговоріть з кожним своїм другом, колегою, подругою або добрим знайомим питання землі, законопроект 8724 (даю посилання: ). Якщо є правки – додайте мені на пошту (). Давайте зробимо так, щоб не було стидно перед потомками за втрачену землю.
Головними цементуючими чинниками, що гарантують успішність земельної реформи в Україні є ідеологія європейської соціал-демократії, а саме:
Справедливість в розподілі землі. Земля для України та українців
Солідарність нації. Спільність інтересів громадян України в земельній реформі. Прийняття суспільної відповідальності за наслідки земельної реформи перед сучасним та наступним поколіннями.
Свобода вибору. Можливість вибору громадянином України щодо праці на землі.
Чекаю на Вас.
Каплієнко Володимир
J