Особливості застосування строків у сфері інтелектуальної власності у період воєнного стану

Початок збройної агресії Російської Федерації проти України вплинув на усі аспекти буття в Україні, в тому числі спричинив суттєвий брак часу на вчинення дій для підтримання чинності прав інтелектуальної власності, або відсутність можливості вчинення таких дій вчасно.

Це зрозуміло, адже в умовах воєнного стану у кожного в пріоритеті постають більш нагальні та фундаментальні питання.

У зв’язку із вказаним, 01.04.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності у період дії воєнного стану”, що набрав чинності 13.04.2022 року (далі - Закон).

Вказаний закон викликав неоднозначну реакцію правників з огляду на його зміст, так як окремі його положення містили ризик виникнення потенційних судових спорів.

Так, абзацом першим частини першої статті 1 Закону встановлено, що з дня введення в Україні воєнного стану, введеного у зв’язку з збройною агресією Російської Федерації проти України, зупиняється перебіг строків для вчинення дій:

1. пов’язаних з охороною прав інтелектуальної власності;

2. щодо процедур набуття цих прав, визначених законами України "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про правову охорону географічних зазначень", "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на сорти рослин", включаючи всі передбачені цими законами та нормативними актами строки.

Абзацом третім частини першої статті 1 Закону визначено, що майнові права інтелектуальної власності, строк чинності яких спливає на день введення в Україні воєнного стану або під час дії воєнного стану, залишаються чинними до дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану. З дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану, чинність майнових прав інтелектуальної власності може бути продовжена у встановленому порядку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Часто вказані положення Закону трактуються, як абсолютна норма, що встановлює продовження дії майнових прав інтелектуальної власності незалежно від обставин.

Однак, слід брати до уваги, що певні строки, які пов’язані з охороною прав інтелектуальної власності, передбачені не лише у вищевказаних законах України з питань охорони прав інтелектуальної власності, але також у відповідних міжнародних нормативно-правових актах, зокрема в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (далі – Угода), ратифікованій парламентом України.

Зокрема, строк дії додаткового охоронного сертифікату для лікарського засобу або продукту для захисту рослин, що охороняється патентом, передбачений у ст. 220 Угоди, кореспондується з таким строком, визначеним у ст. 27-1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, строк дії охорони прав на топографії напівпровідникових продуктів, передбачений у ст. 227 Угоди – з таким строком, визначеним у ст. 4 Закону України “Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів” (десять років).

При цьому, згідно з ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Практично до всіх законів України про охорону прав інтелектуальної власності включений припис, згідно з яким у разі, якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені відповідними законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Враховуючи викладене, виникає колізія, яка полягає в тому, що згідно Угоди строк дії охорони прав закінчується після спливу чітко визначеного строку, а згідно національного законодавства (зокрема Закону), всупереч Угоді, права інтелектуальної власності продовжують діяти і реалізуються суб’єктами права інтелектуальної власності у повному обсязі аж до припинення чи скасування дії правового режиму воєнного стану в Україні (тобто невизначений період часу), у випадку, якщо строк встановлений строк дії майнових прав інтелектуальної власності закінчується у період дії на території України правового режиму воєнного стану.

Враховуючи те, що вказані вище норми Закону, призводять до відсутності чіткого розуміння строку дії майнових прав інтелектуальної власності, то фактично порушується принцип правової визначеності.

Вказане суттєво негативно впливає на здійснення господарської діяльності, яка часто потребує ретельного планування, спираючись на окремі закономірності, забезпечені принципом правової визначеності. Одним із способів забезпечення планування здійснення господарської діяльності власне є моніторинг строків дії майнових прав інтелектуальної власності.

З огляду на вказане, власне, не забарились відповідні судові спори, не зважаючи на короткий період (всього вісім місяців) дії Закону.

Однак, також з огляду на те, що Закон набрав чинності всього всім місяців назад, судова практика не встигла набути достатньої кількості прецедентів для належного аналізу та формування конкретних висновків.

Яскравим прикладом спору, викликаного набранням чинності Законом, є справа №910/9215/21 за позовом Мерк Шарп Енд Доме Корп. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тева Україна", Міністерства охорони здоров`я України про захист порушеного права інтелектуальної власності.

Позивачем у вказаній справі зазначалось про те, що внаслідок реєстрації лікарського засобу відповідача будуть порушені майнові права інтелектуальної власності позивача, захищені патентом України №55409 на винахід, оскільки відповідачем використовується засіб, що включає основні ознаки винаходу за вказаним патентом.

Згідно обставин справи, строк дії майнових прав інтелектуальної власності за патентом України №55409 був продовжений на підставі рішення Державної служби інтелектуальної власності від 16.05.2016 № 16/ЗА/Вх№31492 відповідно до абзацу 5 частини 4 статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Так, очікуваною датою закінчення терміну дії патенту було - 15.04.2022 року.

З огляду на положення Закону, викладені вище, позивач вважає, що після 15.04.2022 року майнові права на винахід за патентом України №55409 є чинними у зв’язку з наявністю правового режиму воєнного стану до дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідач заперечував проти позовної заяви та стверджував, що після 15.04.2022 року, незалежно від обставин дії правового режиму воєнного стану, майнові права позивача на винахід за патентом України №55409 є нечинними, зокрема, з огляду на те, що це суперечить ст. 220 Угоди.

При цьому, слід зазначити, що з огляду на дії ДП “Український інститут інтелектуальної власності” (Укрпатент), остання підтримує позицію, що чинність патенту не може бути продовжено після дати закінчення строку дії патенту (який уже отримав додатковий 5-ти річний строк охорони) якщо така дата припадає на період дії правового режиму воєнного стану.

Так, у бюлетені “Промислова власність” за 2022 рік опубліковано відомості про припинення майнових прав за патентом України №55409 на винахід.

Однак, згідно постанови Північного апеляційного господарського суду від 21 вересня 2022 року, останній підтримав висновки суду першої інстанції та, погодившись із позицією позивача, залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

На даний момент Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження по вказаній справі.

При цьому, в частині продовження строку дії майнових прав на винахід згідно ст. 220 Угоди цікавим також є рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2022 року у справі №910/17245/21 за позовом Компанії Містрал Кепітал Менеджмент Лімітед до Міністерства економіки України, Суджен ЛЛК , Фармація Енд Апджон Компані ЛЛК, Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (УКРПАТЕНТ) про визнання рішення недійсним та зобов’язання вчинити дії, хоча правовідносини у вказаній справі й не пов’язані з введенням правового режиму воєнного стану.

Позивач просить визнати недійсним рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про продовження строку дії патенту України №73976, оскільки таке суперечить ст. 220 Угоди, відповідно до якої охорона може надаватись виключно лікарському засобу, що підлягав адміністративній процедурі надання дозволу - жодному іншому винаходу за патентом не може надаватися додаткова охорона, оскільки це не передбачено відповідною Угодою.

Позивач стверджував, що у випадку патенту №73976 додаткову охорону могли би отримати тільки 2 з 4 винаходів за патентом: сполука за формулою, що характеризується незалежним пунктом 1, і фармацевтична композиція, що містить сполуку за пунктом 1. Винаходи за незалежними пунктами 11 та 13 «спосіб модуляції каталітичної активності протеїнкінази» та «спосіб лікування або профілактики захворювання в організмі» відповідно не є лікарськими засобами та не могли отримати додаткову охорону.

У вказаній справі суд відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що законодавством не передбачено можливість часткового продовження строку дії патенту. Суд вказав, що оскільки патентом №73976 охороняється і  речовина, що входить до складу лікарського засобу, то відповідач законно  отримав додатковий період охорони власного винаходу.

Так, на даний момент немає остаточної позиції щодо вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням положень Закону, оскільки Верховним Судом ще не прийнято постанов із відповідними висновками.

Сподіваємось, що Верховний Суд поставить крапку у цьому питанні уже найближчим часом.