Як би там не було, реакція мейнстріму на заяви Трампа є виразним індикатором одного з економічних міфів сучасності — буцімто глобалізація є “природним” процесом, який сприяє покращенню господарського життя на всій планеті.

Цей міф має під собою певні підстави. Забезпечення максимально вільного руху фінансів, товарів, послуг та трудових ресурсів справді може сприяти глобальному економічному розвитку. Але існує одна суттєва проблема: цей розвиток не гарантує процвітання кожній нації і не забезпечує належних умов для гармонійного суспільного життя і органічного розвитку особистості. Глобальний економічний розвиток — це фетиш. У нього вірять, йому служать. Але він далеко не завжди несе благо тому, з чого складається людство, — конкретним національним і регіональним спільнотам, конкретним громадам і професійним групам, конкретним сім'ям і людям.

Ще Арістотель ділив господарську діяльність на два види: економіку і хремастику. Економіка має не меті забезпечення потреб родини. Грецьке слово "oikonomia" можна приблизно перекласти як “закон ведення домогосподарства”. За економікою завжди стоїть певна людська реальність: родина, міська громада, народ. У випадку хремастики маємо зовсім інше. Хремастика – це гонитва за багатством як цінністю-в-собі. В центрі економіки стоїть людина зі своїми потребами (причому не лише матеріальними). Натомість хремастика фокусується на самому прибутку; людина за таких умов перетворюється на засіб.

Крізь призму Арістотелевого розмежування економіки та хремастики легше зрозуміти, чому глобалізація сьогодні стає викликом навіть для найсильніших країн.

Класична вільна торгівля забезпечувала домінування більш розвинутих в господарському сенсі країн над менш розвинутими. Яскравий приклад – Англія у ХІХ ст. Будучи промислово розвинутою, вона відстоювала принцип вільної торгівлі. Концентрація виробництва на власній території і наявність ринків збуту за її межами служили державним інтересам. В той же час менш розвинута Німеччина мусила вдаватися до протекціоністських закодів і закривати власні кордони.

Нині теж можна знайти чимало прикладів того, як вільна торгівля працює в односторонньому режимі. Але інтереси крупного бізнесу все рідше співпадають із національними інтересами.

Багатьом компанія вигідно наймати мігрантів із менш розвинутих країн, адже їм можна платити меншу зарплату. Радикальніший варіант – перенесення виробництва у країни третього світу. Все це дуже вигідно транснаціональним корпораціям. А от високорозвинутим країнам не вигідно: втрачаються робочі місця, збільшується потік мігрантів, що є носіями зовсім іншої культури, страждає державний і місцеві бюджети.

У випадку транснаціональних корпорацій, що стоять в авангарді глобалізації, маємо справу з логікою хремастики. Збільшення прибутків набуває абсолютного значення, а от інтереси спільнот – нехтуються. Для хремастики неважливий ні робітник, який втратить роботу і не зможе належним чином забезпечувати сім'ю, ні цілий народ. Для хремастики люди – це всього лиш арифметика: працівники, які готові працювати за ту чи іншу зарплатню, і споживачі з певною купівельною спроможністю. Хремастика керується логікою максимальної раціоналізації виробництва без врахування жодних позагосподарських чинників.

Те, що робить Трамп, – це елементарне повернення від хремастики до економіки в Арістотелевому сенсі. Господарське життя має слугувати не абстрактному глобальному економічному зростанню, а конкретному Джону чи Стівену разом із їхніми сім'ями, конкретному місту Дейтон в Огайо, цілком конкретним американцям.

Від Трампа не варто очікувати якихось надзвичайно радикальних кроків по перебудові господарського життя. Він просто хоче повернути Америку до здорового глузду: якщо компанія американського походження перенесла виробництво до іншої країни і платить там податки, то її продукція при ввезенні на територію США має обкладатися митом.

Для українців ініціативи Трампа мають стати уроком того, що не варто сліпо вірити в догми ліберальної економіки. У чомусь потрібна вільна торгівля, а в чомусь – протекціонізм. У чомусь потрібно максимально заохочувати інвестиції з інших країн, а в чомусь – жорстко контролювати іноземний капітал. А головне – у будь-якому випадку пам'ятати, що господарське життя є не метою, а засобом забезпечення потреб та інтересів конкретних людей і спільнот.
трампсшаГлобалізація