Базовим проявом цензури є намагання не допустити потрапляння в інформаційний простір повідомлень щодо здійснюваних мігрантами злочинів. Ідеться про цензурування буль-якої інформації, котра могла б насторожити європейців щодо мігрантів: повідомлення про окремі злочини, статистичні дані,  що дозволяють порівняти рівень злочинності серед місцевих жителів та мігрантів, інформація щодо масових злочинів. Данський журналіст Мікаель Джалвінг (Mikael Jalving) охарактеризував Швецію як “країну мовчання”. Таке означення стає справедливим для все більшого числа європейських країн.

Підміна понять закладена в саму суть інформаційного реагування на міграційну проблему. Неєвропейці повсюдно зображуються “біженцями”, а не мігрантами. Також інформаційний простір переповнений повідомленнями конкретно про сирійських біженців. Хоч дуже важко зрозуміти, який стосунок до Сирії мають чорношкірі африканці або вихідці з Центральної Азії. У випадку таких інформаційних маніпуляцій основна ставка робиться на жалість та апеляцію до обов'язків, що стоять перед державами відносно справжніх біженців згідно з міжнародним законодавством. Те, з якою легкістю агресивне вторгнення прикривається жалісливою вивіскою біженців, може дивувати. Тим не менше, цей інформаційний прийом діє, тисячі європейців відповідають на іноземне вторгнення транспарантами з написом “Refugees welcome!”

Нарешті, можемо зустріти випадки мовної ревізії, кінцева мета якої — перетворити мову на таку знакову систему, яка в принципі виключає можливість протидії вторгненню. Так, у Нідерландах Наукова рада з питань державної політики разом із Центральним бюро статистики запропонували виключити слова “іммігрант” (allochtoon) та “місцевий житель” (autochtoon) із офіційних документів. Слід відзначити, що слово “allochtoon” запроваджувалося як абсолютно нейтральний термін. Але, як бачило, і воно з часом виявилося недостатньо політкоректним.

Оскільки технічна потреба розмежовувати мігрантів та корінних мешканців усе ж таки існує, було вирішено використовувати формулювання “люди з міграційним досвідом” та “люди з голландським досвідом”. Особливістю цих формулювань є принципова відсутність у них есенціалізму — впевненості в існуванні чіткої сутності. Інакшими словами, запропонований мовними реформаторами підхід полягає у тому, що голландців не існує в принципі, а відтак не існує і чужинців — існують лиш люди з відмінним “досвідом”.

Голландські ініціативи є одним із проявів творення відомої із роману Джорджа Орвелла новомови, мета якої — унеможливлення опозиційного мислення. Автори цих ініціатив запевняють, що не хочуть бути “мовною поліцією”. Але знайдеться чимало інших — тих, хто менше налаштований на терпимість до “застарілої” мови. Мовні практики, пов'язані з означенням явищ, котрі так чи інакше зачіпають етнополітичні питання, можуть зазнати дуже серйозної ревізії. Прецедентом тут є ревізія мови під впливом фемінізму та гендерної ідеології (від нав'язування суспільству цілого корпусу ідеологем до винаходження і впровадження гендерно нейтральних та “коректних” займенників, скажімо в англомовному середовищі пропонується замість традиційних займенників “he” та “she” використовувати “ze”, “ey”, “per”, “sie”, “ve” та інші).

Метою новомовних ініціатив у сфері міжетнічних відносин є унеможливити усвідомлення проблем, пов'язаних із імміграцією. Та наскільки ці ініціативи виявляться успішними (у кінцевому рахунку) — невідомо. Адже самі проблеми не зникають від того, що у мові зникають поняття для їхнього позначення. Розбиті вітрини магазинів, спалені автівки, зґвалтовані сестри, доньки, дружини, цілі райони, у яких небезпечно перебувати корінним європейцям, — усе це перекреслює утопічні ідеї, якими керуються мовні експериментатори.
Європамігранти