Величезною заслугою організаторів та учасників конференції стало те, що її проведення не обмежилося одними лиш ідеологічними деклараціями. Натомість був піднятий ряд важливих практичних питань інтеграції країн Балто-Чорноморської вісі та Центрально-Східної Європи в цілому. Одними з ключових були питання військової та економічної співпраці.

Варто також відзначити, що, попри громадський характер конференції, у її роботі взяли участь військові аташе дипломатичних представництв Польщі, Угорщини, Румунії та Литви.

Доволі плідною стала економічна секція конференції, під час якої звучали доповіді щодо перспектив економічного унезалежнення Центрально-Східної Європи, зокрема її максимальної енергетичної автаркії.

Особливістю другого дня конференції стала робота представників націоналістичних середовищ України, Польщі, Литви, Хорватії. Здебільшого це були люди, причетні до формування інформаційних стратегій сучасного націоналістичного руху.

Таким чином конференція мала “двоколійний” характер. З одного боку, вона у якомусь сенсі проходила в руслі “реальної політики”. З іншого боку — стала майданчиком для співпраці націоналістичних сил, які мають шанс формувати політику майбутнього.

Так чи інакше, організована українськими націоналістами конференція стала вагомим кроком на шляху практичної реалізації ідей Балто-Чорноморського Союзу і ширшого проекту Міжмор'я. Зараз дуже важливо підтримати заданий конференцією імпульс і в суто інформаційній, і в концептуальній площинах.

Сьогодні ми є свідками того, як на тлі кризи Євросоюзу інтегрується простір від Варшави та Вільнусу до Загребу. Сподівань, що до процесу цієї інтеграції долучиться нинішній Київ, усе менше (хоч цілком відкидати цей варіант не можна).  За таких умов дуже важливо посилити ідею Міжмор'я на рівні суспільно-політичного дискурсу. Бо теперішня влада європопулістів на чолі з Порошенком стає все менш популярною. І, аби збільшити шанси на зміну політичної еліти України, необхідно формувати концептуально правильний суспільний попит на цю зміну.