Розірвання шлюбу в судовому порядку

Слід визнати, що сьогоднішня статистика розлучень в Україні є досить не втішною: за даними Державної служби статистики, Україна очолює список європейських країн за кількістю розлучень. На жаль, українські шлюби часто закінчуються заявами про розлучення. У зв'язку з цим виникає низка теоретичних і практичних питань, пов'язаних з припиненням шлюбів шляхом їх розірвання в судовому порядку.

Розірвання шлюбу є яскравим свідченням крихкості людських стосунків. Переживання пов'язані з цим, безсумнівно, одні з найважчих. Розлучається не тільки подружжя, хвильові наслідки поширюються далеко і широко, зачіпаючи як дітей, так і родичів, які розриваються між лояльністю і боротьбою з наслідками розірваних стосунків.

Якщо ви зіткнулися з проблемою розлучення, важливо підійти до ситуації делікатно і прагматично. Ваше завдання, віддаючи пріоритет благополуччю всіх членів сім'ї, особливо дітей, і сприяючи відкритому спілкуванню та співпраці, пом'якшити несприятливі наслідки розлучення та підготувати ґрунт для плавнішого переходу до нового розділу життя.

Шлюборозлучний процес - часто емоційно насичений процес, у якому бажання помсти іноді може затуманити розум. Однак, дуже важливо усвідомлювати, що використання зали суду як інструменту відплати може мати згубні наслідки, особливо для прав та інтересів одного з подружжя і залучених дітей. Хоча в час розірвання шлюбу цілком природно відчувати почуття гніву або образи, вам важливо підходити до розгляду з акцентом на справедливість і гаразди всіх сторін. Участь у мстивій судовій тяганині може затягнути процес, посилити ворожість і спричинити значні емоційні та фінансові витрати. 

Натомість, завдяки вдумливому посередництву, консультуванню та юридичному керівництву ви подолаєте складнощі розлучення з витонченістю та гідністю.

Отже. Якщо у вашому подружжі є неповнолітні діти, або якщо ваш партнер заперечує проти розірвання шлюбу, шлюб може бути розірваний тільки в судовому порядку.

Справа про розірвання шлюбу може розглядатися судом в порядку окремого провадження (непозовне цивільне судочинство) або в порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. ㅤ 

ПІДСУДНІСТЬ

Це розмежування компетенції між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ. 

Відповідно до загального правила про підсудність, шлюборозлучні справи підлягають розгляду в судах за місцем реєстрації відповідача (ст. 27 ЦПК України). Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. Територіальна підсудність справи про розірвання шлюбу може бути альтернативною, що передбачає можливість позивача зробити вибір між декількома судовими органами. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (ст. 28 ЦПК України). Відповідну угоду потрібно скласти в письмовій формі та подати в суд разом з позовною заявою.

Згідно з частиною 1 статті 29 Цивільного процесуального кодексу України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.

З урахуванням пункту 4 листа ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 16 травня 2013 року № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом», підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. ㅤ 

ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Це розгляд справ про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, якщо одного з подружжя засуджено до позбавлення волі, за заявою будь-кого з подружжя (ст. 293 ЦПК України). Справи про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, можуть розглядатися судом за участю її представника (ст. 294 ЦПК України).

Відповідно до положень колізійної статті 109 Сімейного кодексу України, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Особливістю судової процедури у справах про розлучення які розглядаються в порядку окремого провадження є те, що суд не досліджує підстави для розлучення і не вживає заходів для примирення подружжя. Однак суд повинен перевірити, чи сумісні умови письмового договору між батьками з інтересами дитини, і переконатися, що умови такого договору не порушують принцип рівності прав батьків дитини.

Цей договір визначає, з ким із батьків буде проживати дитина і як той з батьків, хто проживатиме окремо, буде брати участь у забезпеченні умов проживання дитини, а також умови реалізації прав дитини на особистий догляд.

Крім цього, під час розгляду справи про розірвання шлюбу подружжя складає та подає договір про розмір аліментів на дитину. Така угода має бути нотаріально посвідченою та визначати спосіб, у який той з батьків, хто проживає окремо від дитини, виконує свій обов'язок щодо утримання дитини. Порядок, умови та форму надання утримання одним із батьків (у грошовій та (або) натуральній формі).

Згідно з підпунктами «д» і «о» пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 вартість посвідчення нотаріусом аліментного договору, становить 1% від суми договору (всіх аліментів до повноліття дитини), але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а вразі його невиконання необхідно сплатити державне мито за вчинення нотаріусом виконавчого напису (1 % суми, що стягується, або 1 % вартості майна, яке підлягає витребуванню, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).ㅤ 

ЗАГАЛЬНЕ ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Суди загальної юрисдикції розглядають справи про розірвання шлюбу в порядку позовного провадження, коли один з подружжя заперечує проти розлучення або ухиляється від подання спільної заяви до органів ДРАЦС чи суду.

У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (ст. 240 ЦПК України).

Враховуйте, що у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сказано, що судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Якщо подружжя не примирилося після встановленого судом строку і хоча б один з них наполягає на розірванні шлюбу, суд приймає рішення по суті справи.

Судові розлучення вносяться до актового запису про шлюб. У разі судового розлучення рішення, яке набрало законної сили, зокрема надсилається судом до органів реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення. Разом з цим, рекомендую не очікувати надіслання документів, а після розлучення, самостійно подати копію рішення про розірвання шлюбу до органів ДРАЦС.

Розгляд справи в порядку загального позовного провадження передбачає проходження всіх стадій судового провадження, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України:

1. Подання позовної заяви до відповідного суду, яка відповідає вимогам процесуального кодексу;

2. Визначення подальших дій: відкриття судового провадження; залишення позовної заяви без руху; повернення позовної заяви; відмова у відкритті провадження у справі.

3. Підготовче провадження: у підготовчому провадженні сторони подають заяву по суті справи та клопотання з процесуальних питань. За результатами підготовчого засідання суд може залишити позов без розгляду, закрити провадження у справі або закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

У підготовчому провадженні суд: проводить підготовче засідання та розглядає клопотання сторін; вирішує питання про залучення третіх осіб; витребовує докази; призначає експертизу; примиряє сторони; якщо відповідач визнає позов, приймає рішення по суті спору; вирішує інші процесуальні питання.

4. Розгляд справи по суті: встановлення явки учасників, оголошення складу суду, роз'яснення учасникам їхніх прав та обов'язків, розгляд клопотань (відкриття розгляду справи по суті); з'ясування обставин справи та дослідження доказів: вступне слово учасників, питання, дослідження судом доказів, додаткові пояснення учасників; заключне слово учасників, репліки (судові дебати).

5. Ухвалення судом рішення по суті справи. ㅤ 

СПРОЩЕНЕ ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України є малозначними справами та можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з підпунктом 1) частини 4 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до положень статті 276 Цивільного процесуального кодексу України, для того, щоб розірвання шлюбу здійснювалося за правилами спрощеного позовного провадження, потрібно подати клопотання у письмовій формі одночасно із поданням позовної заяви (або таке клопотання може міститися у позовній заяві). 

Особливості розгляду справи в порядку спрощеного провадження:

Скорочені строки для подання заяв по суті справи (15 днів для відзиву, строки подання відповіді на відзив, заперечень та інші строки для подання заяв встановлюються судом); підготовче засідання не проводиться; суд досліджує докази та письмові пояснення, що містяться в заявах по суті справи; лише у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи суд заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, якщо від однієї зі сторін не надійшло клопотання про інше. За клопотанням однієї зі сторін або на розсуд суду справа розглядається з повідомленням (викликом) сторін. За результатами розгляду заяви про розірвання шлюбу за правилами спрощеного позовного провадження суд може ухвалити рішення про розірвання шлюбу та одночасно надати відповідачу строк для подання заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо відповідач подасть обґрунтоване заперечення у встановлений строк і суд знайде підстави для його задоволення, порядок розгляду справи може бути змінений на загальний (стаття 277 Цивільного процесуального кодексу України).

Як ви можете бачити, в сучасному світі сім'я перебуває у крихкому балансі між правовими нормами та особистими обов'язками.

З одного боку, держава декларує максимальні гарантії того, що шлюби не будуть розірвані без необхідності; відповідно до статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, батьківство і материнство перебувають під захистом держави, що підкреслює фундаментальну важливість сім'ї, дитинства та батьківських ролей, а з іншого - одні нормативно-правові акти скасовуються, інші вважаються застарілими, треті спрощуються, роблячи людей дедалі безвідповідальнішими у найважливіших питаннях в житті.

Наприклад, у Постанові Пленуму Верховного суду України від 31 серпня 1979 року № 8 "Про судову практику в справах про розірвання шлюбу" (документ втратив чинність 12 червня 1998 року) наголошувалося що не слід недооцінювати виховного значення шлюборозлучних процесів і допускати спрощенство. В пункті 1 зазначалося, що виходячи з конституційного положення про державний захист сім'ї та вимог Кодексу про шлюб та сім'ю України, суди повинні підвищити ефективність запобіжно-виховної дії шлюборозлучних процесів і в своїй діяльності по розгляду справ про розірвання шлюбу всебічно сприяти дальшому зміцненню сім'ї. Пункт 16 передбачав, що при встановленні фактів аморальної поведінки подружжя в сім'ї, безвідповідального ставлення їх до обов'язків по вихованню дітей суди повинні виносити окремі ухвали для відповідного реагування. 

Порівняйте згадані вище роз'яснення з роз'ясненнями, які були надані судам у зв'язку зі змінами українського законодавства в чинній на сьогодні постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (наразі, багато судів вважають і ці роз'яснення вже застарілими). 

На тлі законодавчих змін, спрямованих на спрощення, існує ризик ненавмисного підриву самої основи сімейної стабільності. У міру пом'якшення встановлених державою правил я закликаю вас до посилення індивідуальної відповідальності в питаннях, які стосуються сім'ї. Це нагадування про те, що, хоча правові рамки слугують основою, суть сім'ї процвітає завдяки свідомому вихованню, відданості сім'ї та глибокому усвідомленню її внутрішньої цінності.

Сім'я - це не просто юридична конструкція; це наріжний камінь суспільства, де виховують дітей, прищеплюють цінності та створюють зв'язки, які формують майбутнє покоління і колективну свідомість людства. ㅤ 

ЩО ПИСАТИ В ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ?

Загальні вимоги щодо форми та змісту позовної заяви встановлені статтею 175 Цивільного процесуального кодексу України.

Окрім особистих даних, в заяві про розірвання шлюбу зазначте наявність зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та адресу електронної пошти. Зазначте дату, орган реєстрації шлюбу та номер актового запису. Вкажіть наявність дітей у шлюбі та їхні дані. Правдиво, лаконічно й об'єктивно опишіть ваші фактичні взаємини з партнером та дійсні причини розірвання шлюбу. Наявність і тривалість, розладу стосунків у сім’ї, причину юридичного конфлікту та зваженість прийнятого рішення розірвати шлюб, з ким і де насправді проживають ваші діти та як інший з подружжя бере участь у їхньому вихованні та утриманні, які є невирішені між вами питання, які вже існують домовленості, судові рішення чи договори. Зазначте інші важливі обставини спільного життя подружжя. Повідомте суд чи проводили ви заходи досудового врегулювання спору. Вкажіть чи не плануєте найближчим часом ви або ваш партнер змінювати країну проживання або місце проживання в Україні. Зазначте перелік документів що додаються до заяви та повідомте суд, якщо якісь докази знаходяться у відповідача, у зв'язку з чим ви не можете надати їх суду або докладаєте до своєї заяви, наприклад, тільки їхні копії. Якщо у зв'язку з реєстрацією шлюбу ви змінювали своє прізвище, зазначте чи бажаєте ви надалі іменуватися цим прізвищем або ви жадаєте відновити своє дошлюбне прізвище. Викладіть свої вимоги.

Пам'ятайте, у цивільній справі первинним джерелом інформації, що містить виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги є позовна заява та інші заяви і клопотання, подані сторонами або учасниками справи.

Поняття, які використовує процесуальний закон, а саме: докази, пояснення, вимоги, заперечення відзиви, аргументи, доводи, міркування (передбачені ст. ст. 43, 174, 178, 179, 180, 182 ЦПК України) – підстави для пошуку судом та учасниками справи мотивів стосовно їх оцінювання та, відповідно, прийняття або відхилення.

Оскільки розгляд вашої справи проводитиметься в межах заявлених вами вимог і на підставі поданих доказів, суд першої інстанції згідно зі статтею 175 Цивільного процесуального кодексу України вимагає від вас, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються ваші вимоги, й зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. ㅤ 

ХТО ПІДПИСУЄ ПОЗОВНУ ЗАЯВУ?

Згідно з частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.

Відповідно до вимог частини 2 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до частини 7 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 4 статті 62 Цивільного процесуального кодексу України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання. (ч. 8 ст. 62 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, подання адвокатом позову є професійним правом адвоката, у зв'язку із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Частиною 4 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Отже, для представництва особи в цивільній справі адвокат повинен мати або ордер або довіреність, при цьому, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.

Таким чином, повноваження адвоката, зокрема, стосовно підписання цивільного позову, повинно підтверджуватись домовленістю сторін саме у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень. При цьому, право підпису цивільного позову є виключним правом позивача, яке повинно надаватись представнику шляхом окремого визначення даної дії у договорі.

Слід також врахувати, що відповідно до абзацу 2 пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох  за довіреністю останніх, а правила Цивільного кодексу України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються.

З огляду на викладене, якщо ви зі своїм представником підписали договір, у якому окремим пунктом визначили таку дію, як право підпису цивільного позову та надали суду його копію разом з позовною заявою, проблем під час її прийняття до розгляду та відкриття провадження в справі у вас бути не повинно. Практична порада. Щоб уникнути будь-яких непорозумінь і зайвої трати часу, намагайтеся підписувати позовну заяву власноруч. ㅤ 

НЕОБХІДНІСТЬ ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом статтей 18, 27 Конвенції про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У частині 1 статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М. С. проти України», йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Аналіз наведених норм права та змісту практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини у разі існування спору, а вже тільки потім - права батьків.

Враховуйте, що згідно з пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

В цьому контексті слід зазначити, що вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дітей-біженців та дітей, внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщених до інших держав, мають судові або адміністративні органи держави нового звичайного місця проживання дитини (якщо ви перебуваєте за межами України), що визначено статтями 5-7 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинену 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, яка ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, та набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки.

Тепер, коли ви орієнтуєтеся під час шлюборозлучного процесу на визначення прав дитини, пам'ятайте, що в основі кожного вашого юридичного рішення лежать добробут і найкращі інтереси дитини.

Хоча цей процес може бути важким і емоційно виснажливим, ваш обов'язок як дорослих - забезпечити, щоб голоси ваших дітей були почуті, їхні потреби були задоволені та їхнє майбутнє було захищене. Підходьте до цього питання з твердим переконанням приділити пріоритетну увагу благополуччю невинних душ, які опинилися в епіцентрі сімейних потрясінь.

Вчиняючи таким чином, ви не тільки виконуєте свої юридичні зобов'язання, а й підтримуєте фундаментальні принципи справедливості та гуманності. ㅤ
 

© Ю.В.Зарівний 2024