Нерідко нам доводитьсяпозичати родичам, друзям, а інколи й просто знайомим, грошові кошти, у деякихвипадках, досить немалі. І, природньо, що ми розраховуємо на поверненняпозичених коштів. Однак, в житті буває всяке, і ті, кому ми довіряли, з тих чиінших причин, гроші, в обумовлений термін, не повертають, пояснюючи це, якимись,дуже поважними причинами таобыцяючи повернути « наступногопонеділка » .Однак, і в « наступнийпонеділок » знаходиться якась «поважна» причина (інколи вона і справді поважна, особливоколи мова йде про велику суму грошей, але від цього не легше) і в наступний…апотім від нас просто перестають брати слухавку та уникають зустрічі.
В такому разі упозикодавця пряма дорога до суду. Однак, якщо суду не надати належних тадопустимих доказів того, що гроші передавались позичальнику та позичальникобіцяв їх повернути, така справа приречена на провал.
Тож давайтепроаналізуємо, якими документами (чи можливо іншими доказами) підтверджуєтьсявиникнення між сторонами правовідносин позики, та які вимоги до такихдокументів встановлено законодавством.
Для більшої зручності,аналіз проведемо у формі «запитання – відповідь», з детальним нормативнимобгрунтуванням.
Запитання: чиможна позичити гроші при свідках, не складаючи жодних письмових документів?
Відповідь: ні,не можна!
Обгрунтування: Відповіднодо ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) усно можуть вчинятисяправочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за виняткомправочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державнійреєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми маєнаслідком їх недійсність.
За статтею 208 ЦК уписьмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою насуму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімумудоходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі,якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмірнеоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладеннядоговору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника абоінший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошовоїсуми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом,який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як йогоукладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредиторапевної грошової суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказомне лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
З наведеного випливає, щоналежною формою договору позики, є письмова форма. (аналогічний правовийвисновок зроблено Верховним Судом України (надалі – ВСУ) у справі № 6-1103цс16)
Що стосується показівсвідків, якими підтверджується укладення усного договору позики,слід зазначити, що згідно ч.2 ст.59 Цивільного процесуального кодексу Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобамидоказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вже зазначалось вище,на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представленарозписка позичальника або інший письмовий документ, який посвідчує переданняйому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, аотже покази свідків, у такому разі, будуть неналежним та недопустимим доказом.(як приклад: ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ (надалі – ВССУ) від 14 квітня 2016 року № 382/1466/15-ц)
Запитання: якийдокумент може підтвердити позику?
Відповідь: будь-якийписьмовий документ (або декілька документів), зі змісту якого вбачається, щоміж сторонами, які його підписали, виникли правовідносини позики!
Обгрунтування: За своїми ознакамидоговір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім,строковим або безстроковим.
Договір позики вважаєтьсяукладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основіпопередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК).
Згідно ч. 2 ст. 640 ЦКякщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договорунеобхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним змоменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Як вже зазначалось вище,письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом нелише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
З ч. 1 ст. 207 ЦК випливає,що договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складанняодного документа, так і шляхом обміну листами.
У своїй постанові від24.02.2016р. у справі № 6-50цс16ВСУвказав, що оскільки у справі, яка переглядається, договір позики укладений уписьмовій формі та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошовоїсуми позичальнику та отримання останнім цих коштів, то висновок апеляційногосуду, з яким погодився касаційний суд, про обов’язковість складання розписки,яка підтверджує цей факт, є помилковим.
У постанові від 18вересня 2013 року № 6-63цс13ВСУзробив висновок, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, судиповинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно віднайменування документа, і залежно від установлених результатів робитивідповідні правові висновки.
Запитання: чи достатньо у роз писці(або іншому письмовому документі) зазначити про отримання коштів, длявиникнення у отримувача обов ’ язкуїх повернення?
Відповідь: ні,не достатньо!
Обгрунтування: Усвоїй постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 ВСУ зазначив, що договірпозики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всіобов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеноїкількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавецьнабуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розпискапро отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржникомкредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умовидоговору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошовоїсуми.
Отже, досліджуючи борговірозписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу,незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, ізалежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті1049 встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернутисуму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка якдокумент, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отриманняпозичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отриманнякоштів.
Запитання: чиправда, що позика може надаватись тільки в гривні?
Відповідь: ні,не правда! Однак, у разі не повернення боргу, позикодавець має право вимагатиїї повернення тільки в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Обгрунтування: Згіднозі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законнимплатіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК).
Іноземна валюта може використовуватися в Україні увипадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК).
Слід зазначити, що дотаких випадків, зобов ’ язанняпозики, законом не віднесено.
Відповідно до частинипершої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня якнаціональна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частина другастатті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовомузобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, щопідлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсомНаціонального банку України.
Згідно з частиною третьоюстатті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу приздійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається лишеу випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК).
У своїй постанові від02.07.2014р. у справі № 6-79цс14ВСУвиклав правову позицію, згідно якої аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст.ст.192, 533 ЦК дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу(тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов’язання) валютою платежу,тобто засобом погашення грошового зобов’язання і його виконання є національнавалюта України – гривня.
Відповідно, унаціональній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошовогозобов’язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625ЦК.
Крім того, важливозазначити, що розмір погашення боргу в гривні, визначається за офіційним курсомНаціонального банку України встановленим для відповідної валюти на деньплатежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або закономчи іншим нормативно-правовим актом.Такий висновок зроблено ВСУ у своїйпостанові від 21.12.2016р. у справі за № 6-1672цс16.
Однак, слід бути уважнимта точно зазначати валюта якої саме держави передається в позику.
Так, у постанові від 18вересня 2013 року № 6-63цс13 ВСУ вказав, що незазначення в договорі, якої саме іноземноїдержави валюта бралася в борг, а саме іноземної держави долара (США, Австраліїчи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягаєдоказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою длявідмови в задоволенні позову про стягнення боргу.
Запитання: чимає право позикодавець на отримання процентів за договором позики?
Відповідь: так,має.
Обгрунтування: Встатті4 Закону України «Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначеноперелік фінансових послуг, серед яких значиться надання коштів у позику.
Відповідно до ч. 1 ст. 5Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансовихпослуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо цепрямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.
Водночас, ВСУ у своїйпостанові від 30 травня 2012 року № 6-48цс12зазначив,що право позикодавця (фізичної особи), який не є ні юридичною особою, нісуб’єктом підприємницької діяльності, які відповідно до вищенаведеного Законумають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отриманнявід позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошимарегулюється ст. ст. 1046–1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.
Статтею 536 ЦК Українивстановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язанийсплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюєтьсядоговором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частинипершої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання відпозичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором абозаконом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщодоговором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівніоблікової ставки Національного банку України.
Слід зазначити, що увипадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного удоговорі строку їх повернення, розмір процентів визначається на рівні обліковоїставки Національного банку України.
Більше того, положеннястатті 625 ЦК також підлягають застосуванню із поєднанням зі статтею 1048 ЦКУкраїни у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання. (доцього зводяться правові позиції ВСУ викладені у постановах від 07.09.2016 року усправі за №6-1412цс16та від 19.10.2016р. усправі №6-2129цс16)
Запитання: якувідповідальність несе позичальник, у разі невиконання зобов ’ язання по поверненню боргу задоговором позики?
Відповідь: Сплачуєнеустойку (якщо вона передбачена договором), а також сплачує 3% річних відпростроченої суми боргу та інфляційні нарахування.
Обгрунтування: Відповіднодо ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, утакій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що булипередані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, ст. 627 ЦКпередбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними вукладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Зміст договору становлятьумови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які єобов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК).
Відповідно до ст. 526 ЦК,зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору тавимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутностітаких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 549 ЦКнеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повиненпередати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Таким чином, якщо сторонив договорі позики передбачили сплату боржником неустойки за порушення зобов ’ язання, то неустойка підлягає стягненню зборжника у розмірі передбаченому договором.
Крім того, якщопозичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатитигрошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050ЦК).
Згідно ст. 625 ЦКборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредиторазобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляціїза весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що усвоїй постанові від 03.09.2014р. № 6-100цс14 ВСУ вказав, що стягнення зборжника, який порушив грошове зобов’язання, сум індексації грошового боргу тапроцентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договоромвипадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов’язання,оскільки відповідно до частини першоїстатті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності укредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконаннямзобов'язання.
Однак, звертаю увагу, що усвоїй постанові від 21.12.2016р. у справі за № 6-1672цс16 ВСУ зазначив, що офіційнийіндекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знеціненнянаціональної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, ане іноземної валюти.
Отже, індексаціївнаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, іноземнавалюта індексації не підлягає.
Таким чином, нормичастини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленогоіндексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошовогозобов’язання, визначеного у гривнях.