Судова реформа: чи є рух вперед?

У травні 2018 року були оприлюднені результати опитування громадської думки для оцінки змін в обізнаності громадян щодо громадських організацій та їхньої діяльності. За інформацією зазначеного опитування судова/антикорупційна реформа є найважливішою для громадян України, яку потрібно провести насамперед, що є актуальним для 29% респондентів.

Такий результат не виглядає дивним, якщо порівнювати із іншими нещодавніми соціологічними дослідженнями.

Зокрема, відповідно до результатів загальнонаціонального дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова у грудні 2017 року, за балансом довіри/недовіри суди впевнено входять до п’ятірки найгірших інституцій. Випереджають суди з балансом недовіри -74,7% з невеликою перевагою (майже у межах статистичної похибки) російські ЗМІ (-77,2%), Верховна Рада України (-76%), державний апарат (-75,1%).

Більше того, якщо брати тільки кількість людей, які повністю не довіряють судам, то такий відсоток становитиме 50,4%. Найгірший показник у контексті повної недовіри лише у ЗМІ Росії, яким повністю не довіряє 54,5% респондентів. Варто відзначити, що кількість людей, які повністю не довірять судам, постійно збільшується, починаючи з 2014 року. При чому найбільше кількість таких людей збільшилися за останній рік – на 4%, що свідчить відсутність довіри до судової реформи, яка якраз розпочалася з вересня 2016 року.

Не краща ситуація і прихильників судів. Повністю довіряють судам лише 1,3%. При цьому варто зауважити, що навіть статистична похибка дослідження становить 2,3%. Але навіть у таборі цих людей відбулося зменшення. Порівняно із 2016 роком кількість людей, які повністю довіряють судам, зменшилася на 0,4%.

Приблизно аналогічні результати четвертого всеукраїнського муніципального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг». Кількість людей, які цілком схвалюють діяльність судів, коливається в залежності від регіонів від 6% до майже нульової позначки.

Таким чином, можна констатувати, що одна з основних цілей судової реформи - відновлення довіри до судів не досягається навіть попри величезний запит суспільства і визначення судової реформи як найважливішої.

Такий підсумок є закономірним результатом діяльності двох ключових органів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (орган відповідальний за оцінювання суддів) та Вищої ради правосуддя (орган відповідальний за притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності), які мали би забезпечити очищення судової влади від недоброчесних представників.

Зокрема, останнім яскравим прикладом діяльності, спрямованої на знищення довіри до суду, є рішення Вищої ради правосуддя, яким голові Октябрського районного суду м. Полтава Струкову Олександру було оголошено лише сувору догану за організацію масштабної кампанії з цькування судді-викривачки Лариси Гольник, яка відмовилася вирішувати справу на користь місцевого мера і задокументувала факт здійснення на неї впливу. У той же час Вища рада правосуддя одночасно вирішила покарати у саму суддю-викривачку, застосувавши стягнення у вигляді догани.

Тобто, такими діями Вища рада правосуддя не очищує судову владу, а фактично заохочує суддів до недоброчесної поведінки через відсутність суворого покарання за неправомірну поведінку та ризики переслідування за дії, спрямовані на викриття корупції у судовій системі.

Інший орган - Вища кваліфікаційна комісія суддів України теж встигла відзначитися і в рамках кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя відносно судді Майдану Анзора Саадулаєва, який позбавив одного із учасників поїздки до резиденції Януковича у Межигір’ї права керування автомобілем на 3 місяці. При чому суддя чомусь “забув” вказати про це у власній декларації доброченості.

Вказані рішення Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є лакмусовим папірцем «успішності» реформи, які не дають можливості говорити про будь-яке відновлення довіри до суду, а відповідно і про рух вперед у рамках судової реформи. Тому найближчим часом та у наступному році слід очікувати лише нових досліджень, де рівень довіри до судів буде коливатися у межах статистичної похибки.