Базові індикатори для виборчого законодавства
Виборче законодавство потрібно приймати не задля піару, а для проведення виборів. Тому парламентарям 9-те скликання доречно в найближчий час визначитися з ключовими акцентами теми та підготувати комплексний документ для розгляду.
З недавньої історії, під час голосування парламентарями 8-го скликання за поправки та в цілому за Виборчий кодекс було зрозуміло, що документ "швидше мертвий, ніж живий". Після дня голосування 11-го липня і до 27 серпня дня підписання документу спікером, Комітет Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя готував так звані "технічні поправки", щоб текст можна було оприлюднити на загал.
Згадаю, що під час напрацювань Виборчого кодексу депутати звертали увагу більше не на правову площину, а на технології, і приміряли, як на наступних виборах за прописаними правилами вони зможуть знову бути обраними в парламент. Заради справедливості треба сказати, що усі скликання, які змінювали виборчі правила, в першу чергу звертали уваги на технології, які можна закласти в документ і убезпечити себе від залаштунків політики, опинившись знову в епіцентрі подій.
З найпоширеніших технологій слід згадати "каруселі" або відкріпні талони, клони та технічні кандидати. Ключовою піар технологією виборчого законодавства 8-го скликання зробили тему про відкриті списки. І мало хто згадав, що виборчий кодекс – це в першу чергу цілісна система, організація та проведення виборів різних рівнів, зокрема президента, народних депутатів, мерів міст та депутатів на місцевому рівні. Щодо останніх законодавство змінювали під вибори 2015 року і модель показала свою складність і неефективність саме в контексті технологій, а в окремих округах позбавила виборців мати їх представника в міській раді через специфіку підрахунку голосів. І тоді, до речі, застосовували систему наближену до відкритих списків та преференцій.
Щоб не повторювати помилок попередньої влади, треба розуміти базові речі, на яких будується виборчий процес і зафіксувати їх в правовій площині, а технології обнулити.
Головне питання – система виборів: пропорційна чи мажоритарна, а можливо змішана. При цьому слід врахувати внутрішню особливість. Щоб відкриті списки не перетворилися на формальну мажоритарку, підхід до закріплення депутатів за регіонами має виходити з прив'язки до регіону. Треба згадати про регіональні еліти і будувати партійні структури знизу. Недоречно завозити чужих для регіону людей, і за допомогою медіа розкрутки робити їх тимчасовими лідерами регіонів.
Наступний індикатор - кількість народних депутатів. Оскільки вони є представниками громадян багатомільйонної країни, то визначати кількісний склад доречно після всеукраїнського перепису населення. В цій ситуації треба врахувати тимчасову особливість з представницьким мандадом депутатів від Криму та окупованого Донбасу.
Прохідний бар'єр. Він буде залежати від того, чи хочемо ми нарешті побудувати стійкі партійні структури з ідеологічною основою, чи далі обиратимемо тимчасові проекти. Відповідно партії подолають високий прохідний бар'єр, проекти будуть лобістами низького прохідного бар'єру, і далі розповідатимуть про конкуренцію на виборах і дорогу молодим. Говорячи про силу партій, розуміємо також професійність кадрів та мережу відділень, які мають працювати на постійній основі, а не під вибори.
Наявність ідеології, ієрархії, просування по кар'єрній сходинці зводиться до того, що представники партій мають бути її членами, і пов'язувати своє життя з політикою свідомо, а не ситуативно. Формат висунення від партії без членства за таких умов виключається, як і фактор самовисування.
Сама партія, яка братиме участь у виборах, очевидно, не має бути створена за кілька місяців до виборчого процесу або перейменована на базі старої. Поки в нас не сформується партійна культура і сталість демократичних процедур, а фактор стримувань і противаг в політиці не запрацює на результат, а не на знищення опонента, говорити про модель багатопартійності в режимі 400 зареєстрованих партій, більша частина з яких є формальними, недоречно.
Звідси випливає ключове правило – політика – це професія, а не тимчасовий заробіток. Партія – це постійний інструмент реалізації чітких ідеологічних та управлінських функцій. А виборче законодавство формує політичну систему і стійкі правила, а не закладає технології. Якщо в такому форматі напрацьовувати і прийняти виборчий кодекс, дуже скоро отримаємо мінус одну болючу тему для популізму, і закриємо питання зміни законодавства під кожні вибори.
