Нові потужні перемоги на юридичному фронті проти держави-агрессора

Збройна агресія Російської Федерації проти України, що розпочалась в лютому 2014 року, спричинила численні негативні наслідки для учасників цивільних відносин, в тому числі завдання їм майнової та моральної шкоди. Через це та з огляду на специфіку деліктних правовідносин, що виникли внаслідок застосування РФ збройної сили проти України, перед юристами постало чимало питань про юрисдикцію та підсудність справ про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії, порядок відшкодування цієї шкоди, ефективні способи захисту прав у спірних правовідносинах та інші питання.

Спираючись на концепцію функціонального (обмеженого) імунітету представники однієї з українських правозахисних організацій (учасником якої з початку її діяльності є автор даної публікації), обрали судову форму захисту прав потерпілих від збройної агресії РФ (фізичних осіб) у межах цивільного судочинства України. Внаслідок цього, ще з 2015 року в Україні почала формуватись позитивна судова практика у цивільних справах про захист прав потерпілих від збройної агресії РФ, а саме:

- у справах окремого провадження за заявами потерпілих (фізичних осіб), заінтересовані особи: РФ, Міністерство соціальної політики України, про встановлення юридичних фактів, обумовлених збройною агресією РФ проти України (в тому числі, юридичних фактів вимушеного переселення, поранення, каліцтва та інших травм, перебування у полоні, незаконного позбавлення волі);

- у справах позовного провадження за позовними заявами потерпілих (фізичних осіб) до РФ про відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ проти України.

Опускаючи деталі про численні перешкоди на складному шляху судового захисту прав потерпілих від збройної агресії РФ (безпідставні повернення заяв, закриття проваджень, відмови в задоволенні заяв тощо), що розпочався в 2015 році та триває нині, слід зазначити, що загалом, завдяки відповідним наполегливим зусиллям, на користь потерпілих від збройної агресії РФ судами України було прийнято понад тисячу рішень у справах вказаних категорій, в тому числі постанова Верховного Суду, про яку зазначено нижче.

Однією з проблем, що виникала перед судами при розгляді справ зазначених категорій та неоднаково ними вирішувалась, була проблема судового імунітету Російської Федерації та застосування положень статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. №2709-IV. В цьому контексті, варто зауважити, що у жодній справі зазначених категорій в судах загальної юрисдикції належним чином повідомлена через Посольство РФ в Україні (Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049) держава РФ не забезпечувала участі свого представника та не висловлювала будь-якої позиції за заявами.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. №2709-IV, пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Посилаючись на відсутність згоди Російської Федерації на пред’явлення до неї позову та залучення Російської Федерації до участі у справі як відповідача, окремі суди або закривали провадження у справі (з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), або відмовляли в задоволенні пред’явлених вимог. При цьому, в окремих випадках суди направляли запити до посольства РФ в Україні щодо згоди або незгоди про розгляд судом України відповідної цивільної справи та зупинення провадження у справі до надходження відповіді на нього.

14.04.2022 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду було прийнято по суті історичну постанову у справі №308/9708/19, провадження №61-18782св21, за позовом Реготун Надії Юріївни, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей Реготуна Тараса Олеговича та Реготун Анастасії Олегівни, до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ проти України (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1270169/).

Цією постановою Верховного Суду, що є визначальною для подальшої судової практики розгляду судами України справ за позовами до РФ про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ проти України, було сформульовано висновок щодо відсутності судового імунітету у РФ, як держави-агресора, у справах про відшкодування шкоди.

За результатами касаційного перегляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, серед іншого, про таке.

• Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави;

• водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972 р., та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 р. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці;

• як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду. Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі;

• держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду;

• особливістю правового статусу держави як суб’єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов’язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає;

• починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України;

• після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни;

• у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров’ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, Реготун Н.Ю., діючи у власних інтересах та від імені малолітніх дітей, звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої їй та її дітям у зв’язку із загибеллю її чоловіка та батька дітей внаслідок збройної агресії РФ на території України.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

• предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;

• місцем завдання шкоди є територія суверенної держави – України;

• передбачається, що шкода є завданою агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України;

• вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено в Статуті ООН;

• національне законодавство України керується тим, що, за загальним правилом, шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб’єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту);

• в разі застосування деліктного винятку будь-який спір, що виник на її території в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Окрім того, Верховний Суд зазначив, що у зв’язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства РФ в Україні з огляду на припинення його роботи на території України.

Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв’язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв’язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.

За таких обставин, Верховним Судом була вирішена проблема судового імунітету Російської Федерації у цивільних справах за позовними заявами потерпілих до РФ про відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ проти України. Вирішення питання щодо судового імунітету у зазначеній категорії справ має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. Очевидним, в цьому контексті є те, що дана постанова сприятиме виникненню судової практики за позовними заявами юридичних осіб до РФ про відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ проти України.