Україна: між Європою та Північною Кореєю
Між Україною, Венесуелою таПівнічною Кореєю – небагато спільного. Занадто різні у нас менталітет, культура,політичні традиції. Проте, із цими країнами нас поєднує вагомий чинник –заборона на продаж сільськогосподарських земель. Натомість інший світ живе вумовах цивілізованого земельного ринку. Україна у нинішніх умовах гостропотребує прискореного розвитку аграрного та інших секторів економіки. І цепідштовхує нас запровадити ринок землі, із збалансованими інтересами усіх йогоучасників, насамперед українських громадян – власників землі.
На відміну від інших країн світу,для українців саме земля була і залишається основним національним багатством. Сьогодні– цей актив все ще може дозволити тисячам наших громадян, що мають землю,створити бізнес, стати незалежними й надати країні нові інвестиційні можливості.Хоча може бути і навпаки: незавершена земельна реформа стане знаковим прикладомнеспроможності держави забезпечити громадянам соціальну справедливість.
Досі переважала друга тенденція.Адже в Україні з 7 млн громадян, які приватизували землю, вже померло понад 1млн. Ці люди не скористалися правом власності на землю та можливістю реалізуватиекономічні права. Держава не надала їм підтримки, аби вони за життя сталиповноцінними господарями землі, на власний розсуд розпорядилися нею, створили наїї основі власний бізнес. У багатьох випадках ці люди навіть не малиправонаступників. Метод заборони у державному регулюванні земельних відносин призвівдо загального соціально-економічного занепаду. Села старішають і поступововимирають. А земля є об’єктом сірих і чорних схем.
Чи є логіка у такому державномурегулюванні і чи можна його вважати захистом інтересів громадян? Сумнівно. Адже влада нічого не робить, аби допомогтилюдям стати незалежними на своїй землі. Фактично земельна реформа зупинилася напівшляху і її не доведено до логічного завершення.
Попри масштабнийперерозподіл земельна реформа, започаткована на початку 90-х, не вирішилаосновного питання. У країні не створили рівних умов та можливостей громадянам –власникам землі з іншими учасниками ринку. У людей немає альтернативи виборуміж продажем земельної ділянки та організацією на ній власного бізнесу. Відсутністьдержавних механізмів проектного фінансування та пільгового кредитування штовхаєлюдей до продажу своїх ділянок.
При цьому технічніаспекти запровадження ринку землі – другорядні. Питання незаповненого земельногокадастру, проблеми з розмежуванням, незавершеність інвентаризації вирішуютьсядостатньо швидко, за рік-півтора.
Разом із більшістюнаших громадян я переконаний, що земельний ринок Україні потрібен. Але простозараз його запускати не можна. Світовий досвід свідчить, що основу аграрногосектору країн із розвинутою ринковою економікою становлять сімейні ферми.Фермерське господарство – структура із досить великими земельними наділами длявиготовлення товарної сільськогосподарської продукції, її переробкою іреалізацією. У провідних аграрних державах на сімейні ферми припадає більше 55%виробленої сільгосппродукції. Такі господарства обробляють 83% сільгоспугідь у ЦентральнійАмериці, 68% – у Європі, 85% – в Азії. У США сімейні фермерські господарстваобробляють 78% сільгоспугідь, виробляючи 84% усієї сільгосппродукції вартістю230 млрд доларів.
Рівність громадянина-землевласника із іншимисуб’єктами ринку, державне проектне фінансування, альтернатива вибору
В Україні аграрні сімейні господарствасформувалися у вигляді особистих селянських господарств. Це ті самі сімейніферми, де здійснюють господарювання силами сім’ї. Для ведення ОСГвикористовують земельні ділянки розміром не більше 2 га, передані фізичнимособам у власність або оренду. При цьому, розмір земельної ділянкиможе бути збільшений за рахунок земельного паю.
Але ОСГ не мають необхідногоюридичного статусу і не можуть бути повноцінними учасниками ринку, зокремаземельного. Необхідна їх трансформація у сімейні фермерські господарства, ізнабуттям статусу юридичної особи чи фізичної особи – підприємця-виробника сільськогосподарськоїпродукції. Це важлива передумова відкриття земельного ринку. Таким чином їм будезабезпечено повноцінну участь у ринку та соціальний захист. Ідеться про офіційнепрацевлаштування, захист на випадок безробіття, право на пенсію, отримання державноїфінансової допомоги, створення життєздатної системи сільськогосподарськоїкооперації.
Маємо скористатисяпозитивним досвідом інших країн щодо державної підтримки сільськогосподарськоговиробництва та розвитку сільських територій. Необхідно запровадити програмифінансової підтримки виробників з надання їм субсидій, компенсаційних доплат навиробництво рослинницької і тваринницької продукції, пільгових кредитів.Важливо гарантувати надані кредити через державні установи. Державнефінансування слід спрямувати насамперед на підтримку фермерів-початківців,розвиток українськими землевласниками сімейних ферм.
Держава має розробити тазапропонувати власникам землі проекти разом із довгостроковим, пільговимфінансуванням. Це можуть бути визначені типові бізнес-плани із створення сімейних ферм та невеликихфермерських господарств. Фермери зможуть обирати проекти і самостійно,запропонувавши і захистивши свій – для отримання довгострокового фінансування.Відтак, родина, що володіє 8-10 га землі, зможе отримати пільгове,довгострокове фінансування. А сімейні ферми можуть об’єднувати фінансовіресурси для придбання засобів виробництва, приміром, сільськогосподарськоїтехніки.
Окрім того, обов’язково маєдіяти державна програма з компенсації частини відсотків за використаннякредиту. В залежності від обсягів проектів держава може надавати поворотну ібезповоротну фінансову допомогу, так зване співфінансування. Кошти на розвитоксімейних ферм мають даватися на 10-15 років під низькі відсотки. Під їх забезпеченнядержава може взяти у заставу землю, справедливо її оцінивши.
На першому етапі самедержава має фінансувати проекти під заставу землі і бути єдиним гравцем, щозабезпечує підтримку українських землевласників. Тому це пільгове кредитуванняварто доручити державним банкам. Такий підхід важливий до формування дієвихринкових механізмів і відповідно – ринкової ціни та рівних умов. В подальшомудо таких кредитних програм долучаться і приватні банки. А за умови забезпеченнярівних умов та альтернативи вибору для громадян ринок може бутилібералізованим.
Важлива умова проектів ізпільговим фінансуванням – високий рівень локалізації, щонайменше 75%. Це дастьімпульс розвитку й іншим галузям української економіки. Водночас потрібнісупутні програми з підтримки українських сіл. Ці заходи потребуютьгарантованого щорічного фінансування.
За оцінками західних експертів, 1 га чорноземів в Україні маєкоштувати від 15 до 20 тисяч доларів
Розвиток ефективногофермерства із обов’язковим об’єднанням виробників в обслуговуючі кооперації станедля українських селян якісним кроком уперед. Сьогодні сімейні фермипоступаються агропідприємствам в обсягах землі, у кількості працівників, уфінансових ресурсах. Тож, аби досягти успіху, треба знайти і зайняти свою ринковунішу. Це може бути напрямок, який з певних причин не є привабливим для агрохолдингів.Приміром, тепличні господарства, садівництво, ягідництво, овочівництво,виробництво молока.
Стратегічним напрямком розвитку фермерських господарств вУкраїні у перспективі має стати органічне землеробство. Важливо, що пільговікошти від держави фермер може отримати на будь-який перспективний проект. Не потрібнобуде розривати договір оренди землі. Земля може залишатися і надалі в оренді ідавати прибуток. Але під цю землю може бути взятий кредит на проект у галузітваринництва чи садівництва.
Промовистий приклад. Сьогодніутримувати 1-2 корови в господарстві економічно не вигідно. Але сімейна ферма у10-20 голів за рахунок сучасних технологій дає можливість підвищити якість такількість виробленого молока, знизити його собівартість і забезпечитирентабельність. Утримання такої ферми забезпечить родину щомісячним чистимприбутком у 6-7 тисяч грн. На базі таких сімейних ферм можна створюватимолокозаготівельні кооперативи з подальшою переробкою молочної сировини. Коженіз цих проектів може бути фінансово підтриманий державою.
Переконаний, це значноперспективніше, аніж у період мораторію продати свій пай за 650 – 1000 доларівга. За оцінками західних експертів, 1 га чорноземів в Україні з часом має коштувативід 15 до 20 тисяч доларів. Звісна річ, така капіталізація можлива лише, колиукраїнські землевласники створять і розвинуть власний агробізнес.
Тож запровадженняринку землі сприятиме зростанню добробуту селян та розвитку сільськихтериторій. Власники паїв окрім пільгового банківського фінансування, зможутьзалучити інвестиції, створити спільні підприємства для більш ефективноговиробництва. Що важливо, вони отримають можливість легального продажу паю заринковою ціною. Вільний обіг земель вплинена зростання вартості оренди землі. Для відпрацювання правових механізмів щодоземельного регулювання та залучення проектного фінансування можна започаткуватиексперимент з відкритого продажу довгострокових прав оренди на державні землі.Їх близько 11 млн га і вони у переважній більшості юридично перебувають укористуванні збиткових державних підприємств, а фактично через «сірі» схеми відійшлидо приватних агропідприємств.
Окремо наголошую, що розвитоксімейних ферм не суперечить інтересам великомасштабних виробників. Останні унепростих умовах довели свою ефективність, використовуючи механізми оренди.Вони збільшили виробництво, модернізували технології і вивели Україну напозиції потужного світового експортера. Розвиток сімейних ферм має доповнювативиробництво агрохолдингів і цим зміцнювати продовольчу безпеку держави.Підкреслюю, що доступ до ринку та фінансів, конкурентність і альтернативавибору – ключові умови, які мають бути забезпечені усім учасникам ринку.
Державні програми з фінансової підтримки, субсидії тапільгові кредити для ефективного землевласника
Існують обґрунтованіпобоювання, що із відкриттям ринку земельні ділянки у громадян скуплять за безцінь.Цього допустити не можна. Люди мають бути захищені. І саме для цього потрібнівідповідні державні програми підтримки. Тількиефективний і незалежний власник забезпечить зростання вартості своєї ділянки,зайнятість себе та своєї сім’ї, фінансову самостійність і правонаступництвобізнесу для своїх дітей. І держава має ростити такого власника.
Ринок землі необхідний, в першучергу, для власників паїв. Тих самих, які на початку земельної реформи у 90-хотримали землю, однак і тоді, і нині не мають від держави фінансових ресурсівдля старту власного агробізнесу. Через відсутність ринку землі вони позбавленіможливості залучити фінансування під власну землю. Держава завинила перед українськимиземлевласниками і зобов’язана швидко і впевнено готувати їх до відкриття ринку.Головні передумови: створення їм рівних умов, в порівнянні з іншими учасникамиринку, забезпечення альтернативи вибору та можливостей для реалізації власнихпідприємницьких задумів.
Якщо держава не виконає цих умов,вона і надалі чинитиме несправедливість щодо власних громадян, суспільства ізагалом країни. Люди не отримають механізму зайнятості і не зможуть зароблятикошти. Держава не отримає податків та зростання виробництва овочів, фруктів,м’яса, молока – усього, що вимагає значних трудових затрат. З іншого боку громадяни не зрозуміють державу, якакине їх у вир вільного земельного ринку без рятівного жилета у виглядіпроектного фінансування та пільгового кредитування.
Запровадження ринку земліє завершальним і найважливішим етапом земельної реформи. Його відкладаннястримує розвиток як малих та середніх фермерських господарств, сімейних ферм,сільських територій, так і аграрної галузі та усієї національної економіки. Ізалишає Україну такою собі «Північною Кореєю» на економічній карті Європи. Ізвідповідним ставленням європейських та інших цивілізованих суспільств.
