Минуло три дні з того часу, як набув чинності підписаний у Мінську Протокол "про припинення вогню". Але Росія вчергове знехтувала досягнутими домовленостями і її найманці знову порушили тишу. Запитання до українських можновладців, напевно, виникає не лише у мене: скільки ще має полягти на полі бою невинних громадян, щоб українські "переговорщики" зрозуміли, що вести переговори з Російською стороною - це те саме, що грати в карти з шулером?

Але навіщо тоді Україна пішла на чергові переговори знаючи наперед їх наслідки? Очевидно, що є  мотиви і, напевно, не тільки в української сторони.

Для Європи - можливість не вводити санкції проти Росії, в обмін на постачання газу. Тому європейські політики, замість військової допомоги Україні та відправки миротворчого контингенту, спонукають Порошенка до мирних переговорів.

Росія ж має можливість продемонструвати Європі свої миролюбиві плани і уникнути небажаних санкцій, вивезти  свої жертви, перегрупувати війська на кордоні і дочекатися морозів, які дадуть їй переваги у переговорах з  Європою. Адже в зимку, попит на російський газ буде більший, а переконувати європейців в тому, що в Україні відбувається внутрішнє протистояння Уряду і незгодних з його позицією громадян - стане легше.

В України з'являється можливість провести парламентські вибори, а чинна влада має шанс створити "слухняну" конституційну більшість. Очевидно, що виборча компанія відбуватиметься під гаслами перемоги на Сході і може так статися, що замість якісного складу парламенту, ми отримаємо все тих же популістів і демагогів. Але це вже інша тема...

Від підписання Мінського протоколу, позитивний результат отримали ЄС і Путін. Європа отримала можливість відтермінувати введення санкцій. Росія домоглася того, що  під тиском ЄС Україна фактично визнала квазі-утворення ДНР і ЛНР. Програла лише Україна, яка де-факто визнала сепаратистів стороною в переговорах і замість того, щоб доводити всьому світу, що на нашій території воюють диверсійні групи Путіна, підписала Протокол з начебто українськими сепаратистами, що значно посилило позиції Росіі в інформаційній війні проти України у світі.

Час не стоїть на місці, так само як і російська армія, яка жваво підтягує свої сили і скупчується в Криму, що свідчить явно не про мир, а  про войовничі наміри Путлєра. Сподіваюся, що в цей час, українські генерали також не сидять без діла. 

А далі що? 

Може Євросоюз визнає Росію воюючої стороною і затвердить обіцяні санкції проти агресора?  Чи може Путін сам припинить агресію, відкличе диверсантів з Донбасу під назвою ДНР -ЛНР і верне Україні АР Крим? Можливо український Уряд реалізує свій черговий план,  під символічною назвою - "Стіна"?

Напевно,  українським політикам вже варто було б зруйнувати стіну непорозуміння з власним народом і,  врешті- решт, подумати як рятувати Україну, а не себе у владі. 

Українцям потрібен мир, але не ціною свободи! Українцям потрібна відповідальна влада, але не ціною зради! Україні потрібна зміна системи влади, а не пустослів'я!

УкраїнавійнамирпереговориЄвропавладасепаратистивідповідальність