Право на працю vs право не вакцінуватись: медична та правозастосовча практика

Загроза вторгнення залишається, проте коронавірус нас не залишає: на минулому тижні Україна опинилась у п’ятірці країн Європи з найвищою добовою смертністю від Covid-19 (Worldometers).

При цьому, динаміка антиковідних щеплень завдяки низці заохочувальних заходів теж залишається позитивною, але захворюваність на коронавірус їй прямо пропорційна.

Напевно, могло бути і гірше – тому обов’язкова вакцинація для більшості з нас стала аксіомою, хоча не всі з цим погоджуються, намагаючись в суді довести незаконність нових вимог часу - кожен з нас повинен сам вибрати між правом не робити щеплення і правом на роботу.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або)поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Нещеплених лікарів, вчителів, кухарів та офіціантів стали відсторонювати від роботи.

Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 “Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням”, який набрав чинності 31 січня 2022 року, список професій, працівники яких підлягають обов’язковій вакцинації проти COVID-19, доповнено співробітниками:

• органів місцевого самоврядування;

• закладів охорони здоров’я державної та комунальної форм власності;

• комунальних підприємств, установ та організацій.

Вказано, що такі працівники, які не отримали принаймні одну дозу вакцини до 31 січня, мають бути відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

Пріоритет суспільного над індивідуальним

Незгодні з такою ситуацією працівники почали оскаржувати непопулярні рішення своїх роботодавців в суді.

За цей час вже склалась достатньо велика практика правозастосування, яка на початку була не на користь залишених без роботи невакцинованих робітників.

Так, 08 лютого 2022 року рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області відмовлено в задоволенні позову кухаря до свого ліцею про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, який позивачка мотивувала тим, що вона не вбачає правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватись від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Суд не погодився з такими твердженнями позивачки, зазначивши, зокрема, таке:

- Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

- оскільки наказ зареєстрований Міністерством юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 – Мінюст зробив висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

- у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності - не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

- Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства.

- Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

- В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

- Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016р., з додатковим посиланням).».

- Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

- В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

- якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

- стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

- стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві.

- стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

- Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

- Враховуючи те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, то суд приходить до переконання, що не підлягає задоволенню вимога позивача про поновлення її на роботі.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/103032329

Аналогічна правові позиції викладені Верховним Судом та ЄСПЛ:

- у постанові ВС від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19: «Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим… Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

- в рішенні ЄСПЛ від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява №24429/03) про те, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Приклади протилежних за висновками судових рішень - в наступній статті.