Ринок землі прийнято: про що далі сперечатись в аграрній політиці

Насправді уже немає значення, чи ринок землі таки стартує 1 липня 2021 року, або ж скільки триватиме парламентське «жонглювання» постановами про відміну результатів голосування за законопроект 2178-10 в другому читанні. Обмеження «земельного закону» «в одні руки», по 100 гектарів для фізичних осіб та 10 тисяч гектарів для юридичних осіб – це сам по собі екстремальний стимул для зростання ефективності в агросекторі зокрема.

Наприклад, ми навряд чи зможемо досягнути бажаного бар’єру в 100 млн тонн врожаю зерна на рік, якщо не зможемо самотужки стежити за посівами із космосу. Україна вчилась такому спочатку в рамках проекту Світового Банку, у 2017-2019 роках. Хоча поки що результати такого проекту не знайшли свого втілення в аграрній політиці.

На фоні епідемії коронавірусу мало хто помітив, що в Житомирі розгортають так званий «космічний кластер Полісся», в рамках угоди між Житомирським агроекологічним університетом та Національного центру управління та випробувань космічних засобів. На базі ЖНЕУ навіть встановили «Фазан»,  наземну рухому станцію  для прийому інформації із супутників. Цілком можливо, що послуги такого центру можуть бути затребувані агроринком. Зустрічав ще у 2017 році інтерв’ю одного аграрія із Черкащини, що обробляє 10 тисяч га ріллі. Він бідкався, що має пряму потребу в космічному моніторингу полів, але вимушений замовляти такі послуги в американців. Але чи варто цей сектор віддавати на відкуп «невидимій руці ринку», чи ж космічний моніторинг полів має стати однією зі статей видатків на аграрні дотації?

Здавалось би, що майбутнє авіаційної обробки полів – це дрони. Хоча й «класична» агроавіація цілком добре себе почуває: її флот – майже 180 одиниць радянських Мі-2 та Ан-2, а також спеціалізованих літаків НАРП-10 та Х-32, вироблених у 2000-х роках, площа обробки полів щороку – 0,5 млн га. Можна було б допустити, що такий еквілібріум може собі існувати без жодних корекцій, але ж Мі-2 та Ан-2 – застарілі не лише морально, але й фізично. І тут варто задати питання: а які характеристики повинні мати літальні апарати агроавіації уже зараз, і в майбутньому? Історія показує, що в українській агроавіації приживались лише ті літальні апарати, які прості в обслуговуванні та універсальні у використанні.

В умовах запущеного ринку електроенергії в Україні поняття «енергоефективність» стає актуальним і для АПК. Якщо вірити даним агентства TopLead, сільське господарство та харчова промисловість щороку споживають 8 млрд кіловат-годин. Для порівняння: 7 млрд кіловат-годин на рік споживає транспорт, 36 млрд кіловат-годин – населення, а виробництво електрики із біомаси не перевищує 0,5 млрд кіловат-годин на рік. Як розвивати енергоефективність в АПК – зменшувати споживання електроенергії, чи ж стимулювати ріст виробництва енергії із біомаси, при цьому використовуючи «системи розподіленого постачання» та накопичувачі електроенергії?

На тлі епідемії коронавірусу стають актуальними системи он-лайн контролю та будь-які розробки в секторі безпілотної агротехніки. Але як тоді розвивати архітектуру доступу до Інтернету в сільській місцевості?

Метою аграрної політики останні 5 років називають «формування середнього класу на селі». Даруйте, але ж який може бути «середній клас» на селі без вільного доступу до фінансових послуг? Банки не бажають розвивати свою мережу відділень у сільській місцевості, хоча доступом до фінпослуг обділені майже 50% нашого населення. Взяти на себе функції банку останні 2 роки намагається «Укрпошта», і слушність такої ідеї підтвердив нинішній карантин. Хоча тут все впирається у виключно політичні бар’єри.

Стан доріг, освітньої системи та соціальної інфраструктури на селі – проблема задавнена та хронічна. Але здається, в найближчий час ми будемо вимушені її нарешті подолати. На тлі розгортання економічної кризи уже звучать заклики або припущення, що містяни стануть шукати нового життя в обробку грунтів. Цілком можливо, що на тлі загострення економічної кризи це стане реальністю. І одна справа – ігнорувати стан інфраструктури, в якому живе близько 30% населення. А інша справа – що стан інфраструктури, в якому житиме можливо й 50% населення, ігнорувати стане неможливо. І як тоді вирішувати цю проблему – на основі концепцій «руралістики» чи ж «агро-міст», які свого часу Хрущов намагався побудувати на Черкащині? В обох випадках це стане масштабованим розвитком тенденцій, які уже задала реформа децентралізації на селі.

Звісно, перелік напрямків для нарощення ефективності АПК може бути значно ширшим. Але про це варто дискутувати уже зараз.

Звісно, гострішим та важливішим зараз виглядає питання «чи збережемо ми земельну незалежність?».

Але не слід забувати – електоральні цикли значно коротші за цикли, на які розраховуються ті чи ті програми держпідтримки чи перетворень в АПК.