Аграрії бояться ринку землі із-за високих затрат на виробництво, але через це ВВП України втрачає щороку мінімум $2 млрд. На які проблеми АПК Кабміну варто звернути увагу, щоб земельна реформа відбулась якнайкраще?

У п’ятницю 4 жовтня ВР схвалила програму діяльності Кабміну на наступний рік, яка стосується і запуску ринку землі. Про «поверховість» цього документу експертна спільнота сказала уже достатньо, відповідно фахова дискусія як ніколи потрібна. Це розуміють і чільні посадовці Кабміну, які наважились на прямий діалог по майбутньому ринку ріллі зі своїми опонентами із Всеукраїнської аграрної ради на їх штаб-квартирі в Умані. 

Формально, головними претензіями до уряду є намір не заважати іноземцям купувати паї в Україні, та недостатність пільгового кредитування для українських аграріїв для викупу паїв. Але якщо дискутувати з такого ракурсу, то уряд та «аграрне лоббі» ніколи не порозуміються. Програма Кабміну передбачає, що до 2024 року середня орендна плата за гектар паю виросте в 2,35 разів або до 4000 грн, відповідно затрати аграріїв за цією статтею мають зрости із нинішніх 43,95 млрд грн (9,9% усіх виробничих затрат в 2018 році) до 103,3 млрд грн, з нульовою перспективою нарощення бюджету польових робіт.

Збільшення «земельних» видатків можна компенсувати оптимізацією інших 90% затрат, але це не відбудеться без спільних зусиль уряду та землеробів. Проблеми агровиробництва відображають проблеми економіки загалом, і якщо їх не прибрати, наші аграрії за будь-якого обсягу прямої підтримки чи кредитування будуть неконкурентні на ринку землі. 

Наприклад, АПК є одним із найбільших споживачів нафтопродуктів в Україні. У 2018 році на польові роботи було витрачено 1,45 млн тонн дизпалива, на купівлю яких пішло 39,04 млрд грн або 8,8% всіх затрат на агровиробнитво. Для порівняння: оборот роздрібних продажів палива для легковиків щороку тримається на рівні 4 млн тонн, купівля дизпалива для УЗ не перевищує 300 тисяч тонн. Наростаючі проблеми з імпортом нафтопродуктів стосуються і аграріїв, тому слід шукати можливості для зменшення витрат палива при польових роботах, а також – для виробництва біоетанолу на вітчизняних спиртзаводах. 

Відключити

АПК є по суті найбільшим працедавцем України, із чисельністю фактично зайнятих в 2,94 млн осіб. Це багато як і порівняно з вітчизняною промисловістю – 2,43 млн осіб, так і порівняно із агросекторами інших країн: 2,3 млн осіб в Польщі, 1 млн осіб в США та 0,7 млн осіб в Німеччині. Офіційно працевлаштованими в АПК числились лише 220 тисяч осіб, на зарплату яким офіційно було витрачено 25,23 млрд грн (5,7% усіх затрат), або ж в середньому лише по 10 тисяч гривень щомісяця кожному працівнику. На таку платню йдуть переважно байдужі до власної праці та життя: за даними Держпраці, число випадків травматизму в агросекторі виросло на 10,1% або до 328, смертельних інцидентів – на 13% або до 33. Такі випадки опосередковано впливають на тем польових робіт, і на цьому тлі скарги аграріїв на нестачу кваліфікованих кадрів виглядають ще переконливіше. 

Наймати менше працівників на вищу платню не вийде із-за недоліків поточної політики розвитку сільської місцевості, де аграріям фактично належить патронажна роль. В кошторисі затрат на агровиробництво в 2018 році 1,2% припало на статтю «соціальні відрахування», сума яких склала 7 млрд грн. Аграрії пішли на такі затрати, щоб підтримувати лояльність своїх пайовиків. І це - лише оформлена в рамках чинного законодавства допомога на розвиток громад: Податковий кодекс дозволяє зараховувати як підставу для податкової знижки юридичним особам «благодійну допомогу», якщо така не перевищує 4% від доходу до оподаткування. Фактична сума такої допомоги не відома.

У цьому не було б нічого видатного, якби аграрії не витрачали на регіональний розвиток майже стільки, як і держава: кошторис Державного фонду регіонального розвитку в 2019 року виріс на третину, або до 9 млрд грн, але заявок на проекти в рамках Фонду наразі погоджено лише на 2,7 млрд грн.

Дискусії про майбутній ринок землі були б конструктивніші, якби існували бодай приблизні розрахунки не лише макроекономічного ефекту від реформи, але й кількості потенційних гравців ринку та суми їх видатків на купівлю паїв. Чомусь як майбутніх гравців ринку ріллі не прийнято сприймати одноосібні селянські агрогосподарства, кількість яких – 3,99 млн одиниць – майже удесятеро перевищує число усіх наявних агропідприємств. Кожне з таких господарств має середній наділ в 1,34 га, з яких половина – «підмораторний» пай, а 15% - взята в оренду земля у свого сусіда-селянина. Навряд чи за такої структури землекористування селяни-одноосібники відмовляться від нагоди та можливості розширити свій наділ викупом паїв у своїх сусідів, а відповідно - створити конкуренцію на ринку землі. 

Проблеми з агрологістикою «традиційно» стоять на заваді капіталізації вирощеного аграріями, але поки що уряд не декларує намірів суттєво виправити ситуацію. В плані дій Кабміну йдеться, що УЗ в наступні 5 років отримає 200 нових локомотивів. Якщо йдеться лише про повне виконання контракту з General Electric на поставку тепловозів, то проблема дефіциту тяги та перебоїв у вивозі зерна нікуди не зникне. 

Відключити

Описані вище проблеми вимагають свого негайного рішення, і не можуть бути приводом для відстрочки земельної реформи. Такого роду зміни ніколи і ніде не відбуваються безболісно. Ми бажаємо повторити успіх країн Центральної і Східної Європи у створенні чисельного прошарку фермерів, беремо за взірець їх реформи зразка 1990-х років, але не враховуємо, що перед цим успіхом країни ЦСЄ пройшли хвилю невдач в аграрних реформах 1920-х років та хвилю «прорадянських» земельних реформ у 1940-х роках. 

Бажання згаяти ще рік на пошук абстрактної моделі «ідеальної» земельної реформи обернеться нам втратою щорічно мінімум в 2 млрд доларів, відставанням від країн ЦСЄ фактично на 21% у врожайності зернових з гектара, а частка АПК в корпоративному кредитуванні лишатиметься й далі на рівні 8%. Прикметно, що на загрозу збереження таких диспропорцій в українському АПК у своїй нещодавній публікації вказав Андрій Радченко, очільник ПАТ «Аграрний фонд» - державної установи, яка спеціалізується на підтримці фермерів форвардним кредитуванням для польових робіт. Його слова свідчать, що негативний ефект від «земельного мораторію» переважує будь-які позитивні зусилля держави у підтримці фермерів. Відповідно, розвиток нашого АПК стримує бар’єр, подолати який можна буде лише через запуск ринку землі в Україні, тобто розширенням економічних свобод для селян та фермерів. Збільшувати економічні свободи – це найкраще, що вдавалось урядам в усі часи та народи.