Про чесні біографії та політику

Наступний 2019 рік - рік виборів Президента та Парламенту України. Рекламні кампанії деяких кандидатів та партій вже почалися. Мільйони українців будуть знову робити свій політичний вибір. Як не помилитися на цей раз? Зазвичай виборці мають вкрай обмежену інформацію про особистість кандидата, і тому приймають рішення виключно на основі тієї інформації, яку надає сам кандидат чи його штаб. Переважно це програма, рекламні гасла та біографічні дані, подані в досить обмеженому та суб'єктивному форматі, вигідному кандидату чи партії. Чомусь люди мало приділяють увагу біографіям політиків, а більше обговорюють та сперечаються про їх чергові популістські обіцянки та гасла.  

На мою думку, біографія політика для виборця набагато важливіше та інформативніше джерело інформації, ніж його програма чи рекламні гасла. Теж саме стосується і партій. Біографії кандидатів, які внесенні в партійний виборчий список, говорять про партію набагато більше і правдивіше, ніж партійна програма. Зазвичай, програми, що партійні, що політиків, пишуть за гроші політтехнологи, підлаштовуючись під поточні бажання та очікування виборців і не відображають реальних поглядів та цілей політиків. Звичайно, є чесні політики, які пишуть правду в своїх програмах, але їх мало і вони, як правило, поза парламентом і мають дуже обмежений вплив на політичні процеси в країні.

В програмі можна написати все, що завгодно, папір все стерпить, аби ввести в оману виборця та спонукати його проголосувати, як потрібно конкретному політику чи партії. Тому перед виборами ми бачимо купу схожих популістських програм, наповнених солодкими обіцянками, які партії та політики і не збираються виконувати.

Біографію ж видумати не можна, її не перепишеш і не підлаштуєш під сьогоденні потреби виборця. Звичайно, я маю на увазі правдиву і максимально повну біографію політика, а не переважно брехливі уривки життєпису сучасних політиків та можновладців, які пишуть у своїх біографіях тільки те, що їм вигідно і пропускають ті факти з свого життя, які можуть негативно вплинути на їх політичний рейтинг. Смішно читати в біографіях політиків фрази на кшталт: з 1993 по 2006 роки займався підприємницькою (громадською, журналістською) діяльністю. І все, крапка. Якою діяльністю, в яких фірмах, компаніях та організаціях? Для допитливого виборця ця фраза багато про що говорить – кандидату є що приховувати, але для переважної більшості, це просто фраза, яка має нейтральний зміст. Інколи взагалі до смішного доходить, коли державний чиновник змінює якийсь факт біографії, наприклад, місце народження, вже після призначення. Або коли в біографії написано, що не притягався до кримінальної відповідальності, а в нього кілька судимостей за розбій чи реальний строк за шахрайство. Так, юридично судимості можуть бути погашені, але це факти з біографії, які не можна просто так ховати від виборців.

Біографія повинна стати основним мірилом та оцінкою життя та діяльності політика чи можновладця. Саме по справах, тобто реальних фактах з біографії, треба оцінювати людину та вирішувати чи гідна вона бути обраною до влади чи мати владні повноваження, у разі її призначення на державну посаду.

В біографії повинні бути відображені всі важливі факти з життя особи, в тому числі детально про освіту, в широкому її розумінні, детально про професійну та трудову діяльність, про громадську та політичну діяльність, наприклад, в яких партіях був членом і від яких балотувався, про проблеми з законом, в тому чіслі всі кримінальні та важливі адміністративні провадження, навіть якщо вони не були доведені до суду, про всі затримання та арешти, навіть якщо за не було відкрито кримінальне чи адміністративне провадження, всі судимості, навіть якщо вони погашені, і так далі. В біографії повині бути відображені всі факти, а не тільки ті, які можна одразу підтвердити якимось папірцями на кшталт трудової книжки, диплома чи свідоцтва. Абсурдом виглядали куці біографії деяких кандидатів на високі державні посади, коли Секретаріат Кабміну подавав їх на затвердження Урядом. З такою біографією не те що на високу посаду призначати, навіть на директора невелико підприємства не візьмуть. На моє питання, чому в біографічну довідку не внесена повна інформація про трудову діяльність кандидата, заступник Міністра Кабінету міністрів відповів, що вони вносять в довідку лише те, що підтверджене трудовою книжкою. Хіба це не абсурд! Я вже не кажу про те, що інформацію про кандидатів надавали міністрам за 3 хвилини до голосування, а не хоча б на початку засідання Уряду, як це передбачено регламентом. Це все маніпулятивні технології Прем’єра в кадрових питаннях. Не знаю, як розглядаються кадрові питання в уряді Гройсмана, але за Яценюка це були суцільні махінації та маніпуляції. Судячи за останнім скандалом та відставкою міністра фінансів через кадрове питання, в уряді Гройсмана також є певні проблеми з призначеннями.      

Як же домогтися від політиків правдивих та повних біографій?

В ідеалі потрібно було б прийняти відповідний закон, запустити он-лайн систему на кшталт електронного декларування доходів та майна і зобов’язати внести правдиву та повну біографічну інформацію всіх діючих політиків, чиновників, суддів і так далі, а також тих, хто планує йти в політику чи на держслужбу. На першому етапі це можуть бути лише політики, чиновники, судді та інші національного масштабу, а пізніше, через кілька років, коли будуть перевірені вже подані біографії, і всі інші політики, судді, прокурори та інші можновладці. Звичайно, повинні бути виключення для оперативних співробітників розвідки та інших спецслужб, але не для відомих всім керівників цих організацій. Саме собою зрозуміло, що база даних біографій повинна бути публічною, тобто відкритою для всіх, і мати зручний та детальний механізм пошуку. Біографічні дані повинні оперативно оновлюватися особою, чия це біографія. Також дуже важливо ввести адміністративну та кримінальну відповідальність за правдивість, повноту та своєчасність внесення інформації, як по відношенню до особи, що вносить свої біографічні дані, так і по відношенню до особи, яка відповідальна за перевірку цих даних. Відповідальність за впровадження, функціонування системи та за коректністю перевірок покласти на Національну агенцію з запобігання корупції (НАЗК).

Вважаю такий підхід до боротьби з корупцією правильним і ефективним, особливо в такій корумпованій країні, як Україна, тому що за існуючого українського законодавства на корупційному злочині дуже важко піймати, а ще важче потім його довести в суді. Саме тому, у нас зараз багато антикорупційних справ, а мало вироків і реальних тюремних строків. Привіт і мої співчуття НАБУ. І, на жаль, Антікорупційний суд буде не надто ефективним в умовах нашого законодавства. Наприклад, стаття Кримінального кодексу Україні про незаконне збагачення протирічить статті Конституції України про презумпцію невинуватості і праву особи не свідчити проти себе. Наразі, немає жодного вироку суду за цією статтею, а якщо і буде, то його легко можна буде оскаржити, якщо не в українських судах, то в Європейському суді з прав людини. І ні один корупціонер за цією статтею не понесе покарання.

Якби в Україні існувала система чесних декларацій, то багато хто б із діючих політиків та чиновників навіть і не рипалися б у політику та на державну службу.

Як створити систему чесних біографій?

На жаль, на створення системи перевірених біографій чинною владою годі сподіватися. Згадуючи, під яким міжнародним та внутрішнім тиском створювалася система е-декларування та Антикорупційний суд, можна з впевненістю сказати, що ця влада буде так само опиратися і системі чесних біографій. Надто багато теперішніх можновладців хотіли б приховати від народу правду про своє справжнє, а інколи бурхливе, минуле та вчинки, за які їм можливо і не соромно, тому що совісті нема, але які б точно негативно вплинули на їхні політичні кар’єри.

Тому, залишається лише один варіант – створити таку систему силами громадськості. Впевнений, знайдеться багато людей, які будуть готові підтримати цю ідею і долучитися до її втілення, хто чим може, хто ідеями, а хто і грошима. Можливо під цю ідею якійсь фонд чи міжнародна організація дасть грант. Тому що розробка та функціонування такої системи це кропітка і щоденна праця, за яку люди повинні отримувати винагороду. А на громадських засадах, тобто без штатних співробітників, така система навряд чи зможе ефективно і безперебійно функціонувати. Наприклад, я готовий бути одним з тих, хто підтримає і грошима, і особисто долучитися до її створення та діяльності. До речі, маю досвід створення та розвитку громадської ініціативи і її успішного функціонування вже понад 16 років. Це Асоціація правників України (АПУ) – найбільше, найактивніше та найуспішніше на сьогодні об’єднання правників в України. До речі, АПУ і створювалася, і успішно розвивається без закордонних грантів, а виключно на внески її членів, спонсорів та доходів від проведення професійних заходів. Тому, вважаю, що і система чесних біографій має шанс на постійну фінансову підтримку небайдужих громадян та організацій. Також, кожен громадянин зможе допомагати перевіряти біографії за технологією Вікіпедії, коли кожен має можливість надіслати свій коментар чи корегування до біографічних даних тієї чи іншої особи, але такі коригування повинні перевірятися до їх публікації.

Звичайно, громадська система чесних біографій не повинна порушувати Закон України “Про захист персональних даних”. Тому політикам можна буде запропонувати внести свої біографічні данні самостійно та надати дозвіл на їх обробку та використання. В разі відмови внести чи надати будь-яку інформацію добровільно, данні можна буде братися з відкритих джерел, або у відповідному розділі біографії особи зазначати, що ця особа відмовилася надавати цю інформацію. Почати можна саме з тих політиків та чиновників, які позиціонують себе, як політики нової якості. От і перевіримо, наскільки вони нові, відкриті та щирі.

Погодьтесь, сьогоднішня система виборів та призначень є несправедливою та дискримінаційною по відношенню до тих, хто все життя вчився в поважних навчальних закладах, чесно працював, дбаючи про свою репутацію, не йшов на компроміси із совістю та будував свою позитивну біографію, а потім з’являється крикливий шахрай з погашеною судимістю, чи “крепкий хозяйственік” з сумнівним дипломом, чи “успішний” бізнесмен родом з 90-х, і народ за них голосує або його призначають на високу посаду. Звичайно, система чесних біографій докорінно не вирішить проблему непотизму, кумівства та купівлі-продажу голосів та посад, проте виборці та журналісти будуть мати більше достовірної інформації про кандидата, яка допоможе їм зробити більш виважений та свідомий вибір.

Припускаю, що проти системи чесних біографій будуть не тільки представники влади та їх проплачені боти і коментатори. Чомусь мені здається, що проти повної відкритості біографій будуть і деякі громадські активісти, які мають доволі скромні життєві здобутки, крім майстерності отримання закордонних грантів та озвучування на телеефірах позицій грантодавців. Чому? Тому що ці розпіарені активісти мають великі політичні амбіції, не маючи ні пристойної освіти, ні управлінського досвіду та успіхів у реальному секторі життя, а не у грантовому заповіднику. От, наприклад, чому вони так агресивно захищалися від обов’язку декларувати доходи та майно, якщо вони чесні та прозорі? Чого боятися? Вважаю. Що всі, чия діяльність пов’язана з впливом на політику повинні декларувати своє майно та доходи. І справа тут не в тому, хто чиї гроші отримує чи розподіляє, в тому хто на кого має вплив через гроші у вигляді грантів, зарплат і т.д.

Звичайно, в одному тексті неможливо розписати все про систему чесних біографій. Метою цього тексту є висловити та пояснити ідею та отримати коментарі, пропозиції та відгуки, якими б вони не були, позитивними чи негативними.

Отже, якщо вам сподобалася ідея системи чесних біографій поширюйте цей пост, щоб більше людей дізналися про цю ідею, пишіть коментарі та приватні повідомлення в фейсбуці. Мені дуже цікава ваша думка.

P.S. Навіть в Рай пускають не за програмою та гаслами, а за біографією.