« Адвокатовнадо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо этаинтеллигентская сволочь часто паскудничает » .
«… всеже лучше адвокатов бояться и не верить им… »
На мою думку самевід цих ленінських цитат відштовхнулася наша поважна Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України, встановлюючи порядокпідвищення кваліфікації українських адвокатів.
Всім відомо, що відповідно до статті 92 Конституціївиключно законами України визначаються основи організації та діяльностіадвокатури. Також всім відомо, що серед професійних обов'язків адвоката,визначених ст. 7 чинного Закону України "Про адвокатуру", непередбачено обов'язок підвищення кваліфікації та вдосконалення професійноїмайстерності.
Можна правдаговорити, що цей обов'язок встановлюється рядом інших актів.
Наприклад,відповідно до статті 10 Правиладвокатської етики, адвокат зобов'язаний незалежно від сфери своєї переважноїспеціалізації, якщо така має місце, підтримувати на належному рівні знання упитаннях, з яких він згідно з чинним законодавством зобов'язаний надаватиюридичну допомогу за призначенням органів слідства або суду, а такожбезкоштовно. Адвокат має постійно працювати над вдосконаленням своїх знань іпрофесійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинномузаконодавстві.
Дотримуватисяадвокатської етики кожен адвокатзобов’язаний, це передбачено і Присягою адвоката України.
Однак, по-перше,саме поняття етичної норми передбачає перш за все добровільне дотримання.
По-друге,вдосконалення знань і професійноїмайстерності це одне. А вкрай формалізований порядок підвищення кваліфікації –зовсім інше.
Приймаючи 3 вересня2010 року рішення про затвердження Порядку ВККА фактично визнала повний провалбагаторічної діяльності КДКА у формуванні адвокатського корпусу.
Виявляється,адвокати без формального Порядку підвищення кваліфікації, без системи балів табез загрози притягнення довідповідальності самі добровільно підтримувати на належному рівні свій рівенькваліфікації не здатні.
А тому, керуючисьвідомими «заповітами Ілліча» ВККА вирішила взяти адвокатів в «ежо выерукавицы».
А що ж робити ? Адже треба « адвокатов бояться и не верить и м » ?
Адвокатура – вільнаі незалежна професія. Такою вона поки що залишається в Україні. Однак нас весьчас намагаються до чогось примусити. Причому, не вороги чи державні чиновники,а власні колеги. Люди, що називають себе адвокатами.
Примуситиоб’єднатися в єдину професійну організацію.
Примуситипідвищувати свою кваліфікацію.
Я в жодному випадкуне вважаю ні об’єднання, ні підвищення кваліфікації чимось поганим.
Однак мені чомусьбільше подобається, коли мене переконують, ніж коли намагаються змусити. Алепереконувати, це так не по-ленінськи.
Нікколо Макіавелліслушно зауважив, що ніщо в світі не вірно саме по собі, але все – відповідно дообставин.
Дорога ложка дообіду, а об’єднання у професійну організацію і підвищення кваліфікації тежздатні зіграти дуже позитивну роль у свій час і за сприятливих обставин.
І саме відповіднодо сучасних обставин запровадження обов’язкового формальногопорядку підвищення кваліфікації адвокатів з балами та сертифікатами в жодномуразі не може вважатися вірним та обґрунтованим рішенням.
Юридична професіярозколота на адвокатів і «фахівців».
Масштаби порушеньпрофесійних прав і гарантій адвокатів давно досягли критичного рівня іпродовжують зростати.
Здавалося, часвідкрито і безкомпромісно, не остерігаючись конфліктів, вживати заходів дозахисту адвокатських прав. Примушувати чиновників поважати адвокатуру.
Але, як виявилося,керівники української адвокатури конфліктувати з порушниками адвокатських правналаштовані не дуже.
Є більш спокійнізаняття. Підвищення кваліфікації, наприклад.