Голос адвокатури

Останнім часом я часто згадую свій текст  2009 року  Подавляющее меньшинство

Читачі самі можуть оцінити, наскільки справдилися мої сумніпрогнози.

Сам я нескромно вважаю, що на всі сто відсотків.

Адвокатура тепер має самоврядування, насолоджується обов’язками сплачувати внески, підвищуватикваліфікацію.

Адвокат більше не може сам собі надрукувати на принтеріордер. Чудовим бланком його забезпечить турботлива регіональна рада, адвокатмає лише каліграфічно бісерним почерком заповнити вузенькі рядочки гусячимпером. Добре-добре, не обов’язково гусячим.

А от чи стали адвокатуру більше поважати державніоргани  суспільство?

Чи покращився стан реалізації професійних прав і гарантійадвокатів?

Пропоную читачам самим визначитися з відповідями напоставлені вище питання.

До чого я все це?

А до того, що, як кажуть поінформовані люди, чекає нас щеодна реформа адвокатури.

Погана, реформа, нехороша, як попереджають діячіадвокатського самоврядування.

Чим же вона нехороша?

Права адвокатів обмежить?

Гірше!

Нам загрожує знищення системи органів адвокатськогосамоврядування, якому реформа принесе “управлінський параліч” і, що найбільшжахливо - “дефіцит фінансового ресурсу”!

Хто може сумніватися, що дефіцит фінансового ресурсу  в органах самоврядування – це і є “розпададвокатури як єдиного національного конституційного незалежного інституту”,втрата “авторитету національних органів адвокатури”, “єдиного голосу професії”, “єдиного представництва інтересівадвокатури”?

Жах, звичайно…

Однак, дозволю собі поставити ще кілька питань стосовноавторитету національних органів адвокатури  і єдиного голосу професії.

Як характеризує авторитет національних органів адвокатуритой факт, що відповідно до звітів Національної асоціації адвокатів України, 37відсотків колег з року в рік не сплачують внески?

Що можна сказати про єдиний голос професії, коли порушенняправ адвокатів не визнаються державою, як системна проблема?

І невеликий приклад про авторитет і єдиний голоспрофесії.

Адвокатура має і самоврядування, і обов’язкове членство,і так звану “монополію н судове представництво”.

За відмову в наданні інформації на адвокатський запит,несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що невідповідає дійсності, законом передбачено  адміністративну  відповідальність.

В той же час, за незаконну відмову журналісту у доступі доінформації передбачено кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 171 КК України).

От і виходить, що хоч журналісти, як професійна спільнота,не мають обов’язкового членства і встановленої Конституцією монополії нанаписання статей, голос журналістської спільноти краще чутно.

Адвокатом варто над цим подумати.