Українська адвокатура - назад у СРСР?
Читаючи офіційний сайт Національної асоціації адвокатів України складається стійке враження, що деяким діячам нашого самоврядування не надто комфортно живеться і працюється у суверенній і незалежній державі Україна.
Голова Ради адвокатів Херсонської області шановна Інна Мокіна так і пише, що її
“«бьютифул лайф» закончилась в первые годы независимости Украины. “
А тому дехто воліє ту «бьютифул лайф» повернути, переформатувавши українську адвокатуру за старими радянськими лекалами аби знову насолоджуватися омріяними совковими “ніштяками”.
Почитаємо думки закарпатського правника шановного пана Володимира Думнича “про деякі аспекти організаційної діяльності адвокатури в Україні”.
Спочатку, як водится, описується адвокатський рай земний під час віку золотого, тобто, “періоду входження України до складу СРСР”.
Не дотягує, бачте, сучасна українська адвокатура до радянського еталону.
Тоді, мовляв, робота кожного окремо взятого адвоката була предметом дуже ретельного вивчення й аналізу його висококваліфікованих колег. Авторитетні правники охоче ділилися з молодими адвокатами своїм багатогранним досвідом.
А тепер, бідкається шановний Володимир Думнич, “кожний адвокат сам вчиться на помилках у справах своїх клієнтів, отримуючи за свій брак ще й немалу оплату.”
Ота “немала оплата” явно дуже хвилює пана Думнича. І тому він пропонує невідкладно створити на місцях в регіонах філії Вищої школи адвоктури НААУ для охоплення всіх без винятку адвокатів щорічним навчанням за відповідну плату.
Від іншої пропозиції закарпатського правника я особисто просто у захваті! Визнаючи “великий позитив” об’єднання всії адвокатів “в єдину потужну й монолітну громадську професійну організацію НААУ” пан Думнич не проти законодавчо дозволити бажаючим колегам в ту організацію не входити, за умови сплати СУМИ ОДНОРАЗОВОГО ВНЕСКУ У РОЗМІРІ, ЩО ІСТОТНО, В ДЕСЯТКИ РАЗІВ ПЕРЕВИЩУЄ ТОЙ РОЗМІР, ЯКИЙ СПЛАЧУЮТЬ АДВОКАТИ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ АСОЦІАЦІЇ. Отака закарпатська комерційна жилка! Єдиний, але явний недолік - одноразовість внеску.
Що не зовсім зрозуміло, так це чому пан Думнич так упевнений, що авторитетні правники зараз не діляться своїм досвідом? Можливо, сам пан Думнич не ділиться. Можливо, ділитися досвідом без відповідної плати не прийнято серед закарпатьских правників. Але в цілому в Україні все не так погано. Особливо в адвокатських об’єднаннях де адвокати тісно та успішно співпрацюють.
Що ще не подобається закарпатському правнику пану Думничу в адвокатурі незалежної України? Він чомусь вважає, що “професія адвоката стала дуже доступною, причому фаховий рівень достатньої підготовленості юриста не є пріоритетним, тут грають роль зовсім інші чинники”.
Мені важко здогадатися, які “інші чинники” впливали на пана Думнича, коли він очолював Закарпатську КДКА. Бо хто ж ще міг відмовитися від пріорітету фахового рівня?
Та з усього видно, що нинішньому складу КДКА Закарпатської області екс-голова Закарпатської КДКА Володимир Думнич взагалі не довіряє, оскільки пропонує питання складання кваліфікаційних іспитів особами, які бажають стати адвокатами, віднести виключно до компетенції ВКДКА. А КДКА регіонів на перекоонання пана Думнича здатні хіба що підбирати гідні кандидатури та давати їм рекомендації для можливості зайняття ними адвокатською діяльністю.
Такої централізації, здається, навіть за радянської влади не було.
Але шановний закарпатський правник не цурається “креативних підходів”, а побоюється лише одного - “послаблення влади в адвокатурі “.
Бо який же совок без “сильної руки”?
Хочеться вірити, що більшість молодих колег не поведуться на ностальгічні казочки тих, хто так і не зміг знайти себе в сучасній адвокатській практиці, а тому вперто намагається затягти професію назад у совок, під чиюсь "руководящую и направляющую" руку.
Будемо дивитися вперед і рухатися у майбутнє в ногу з усім цивілізованим світом.
А совок має лишитися там, де йому місце. У минулому. Назавжди.
P.S. Декому не надто вдається отримувати "немалу плату" з клієнтів, а тому хочеться мати можливість за "відповідну плату" повчати колег.
