День Юридичної практики. Знову про оргформи адвокатської діяльності

Публікую тези мого виступу  на конференції «Актуальні питання організації та здійснення адвокатської діяльності у 2013 році».

Організаційні форми адвокатської діяльності. Що змінилося?

На початку скажу, чому я вважаю питання організаційних форм адвокатської діяльності важливим питанням.

Відповідно до Конституції  для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Для виконання цього надзвичайно суспільно важливого завдання закон наділяє адвокатів професійними правами  і гарантіями, а також встановлює вимоги щодо організаційних форм здійснення адвокатської діяльності.

Тому в жодному разі не можна змішувати адвокатську діяльність з іншими видами юридичної практики.

Відповідно до Закону України  «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№ 5076-VI від 5 липня 2012 року),  адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).  Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Таким чином, не може вважатися адвокатською діяльність юристів поза рамками передбачених законом організаційних форм, незалежно від наявності чи відсутності  у таких фахівців  свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до закону професійні права і гарантії адвоката реалізуються, а професійні обов’язки виконуються під час здійснення адвокатської діяльності (статті 20-23  ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Тому актуальною є проблема відокремлення власне адвокатської діяльності від іншої часто багатогранної діяльності конкретного адвоката.

Зауважимо, що це не так просто, як може статися на перший погляд. І навіть у сфері юридичної практики.  Адже адвокат може комбінувати адвокатську діяльність з підприємницькою діяльністю з надання юридичних послуг, працювати, наприклад, юрисконсультом.

І коли такий юрисконсульт з адвокатським посвідченням представляє свого роботодавця в суді, його конкретні процесуальні дії нічим не відрізнятимуться від дій адвоката в аналогічному випадку, однак адвокатською діяльністю вважатися не будуть.

Проблема актуальна не тільки у нас.

Не так давно, а саме у 2010р. Європейським Судом  (European Court of Justice) було розглянуто справу  C-550/07 P - Akzo Nobel Chemicals and Akcros Chemicals v Commission.

Akzo Nobel Chemicals та Akcros Chemicals оскаржували дії посадових осіб Єврокомісії , що вилучили в ході розслідування можливих антиконкурентних дій кілька електронних повідомлень з листування юрисконсульта (in-house lawyer) з іншими співробітниками компанії-працедавця.

Заявники наполягали на поширенні на зазначене листування режиму професійної юридичної таємниці (legal professional privilege). Вони зазначали, що юрисконсульт, хоч і був найманим працівником, був також адвокатом за законодавством Королівства Нідерландів і мав всі можливості зберігати незалежність та дотримуватися стандартів професійної етики.

Європейський Суд ці доводи не переконали. Суд зробив висновок, що юрисконсульт (in-house lawyer) має значно нижчий рівень незалежності порівняно з зовнішнім юридичним консультантом, оскільки знаходиться у фундаментально відмінних умовах, обумовлених персональною, функціональною, структурною та ієрархічною інтеграцією з роботодавцем. Такий стан юрисконсульта на думку Європейського Суду не дозволяє ігнорувати комерційні інтереси роботодавця. Тому Європейський Суд визнав необґрунтованими вимоги поширити на юрисконсультів гарантії конфіденційності, властиві адвокатурі. Важливе застереження, неприпустимі трудові відносини з клієнтом, але не з юридичною фірмою.

Таким чином, формальності мають значення.

З набранням чинності Законом   України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№ 5076-VI від 5 липня 2012 року) став історією Закон «Про адвокатуру» (N 2887-XII від 19 грудня 1992 року).

Старий (на жаль, саме так ми тепер його називатимемо) закон втратив чинність, хоча потенціал його норм так і не був повністю реалізований.  Норми старого закону безкарно порушувалися суб’єктами владних повноважень, але не тільки. Закон нерідко ігнорували і самі адвокати. Особливо це стосується організаційних форм адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 4 ЗУ «Про адвокатуру», адвокати мали право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання.

Однак на практиці чимало адвокатів фактично працювали поза рамками передбачених законом організаційних форм. Повісивши адвокатські свідоцтва у рамках на стіну, адвокати реєструвалися як підприємці, створювали товариства з обмеженою відповідальністю та приватні підприємства. Таке нехтування нормами профільного закону самими порушниками пояснювалося відсутністю прямих вимог стосовно обов’язкового обрання тієї чи іншої організаційної форми здійснення адвокатської діяльності, хоча аналіз норм ЗУ «Про адвокатуру» свідчить про відсутність у особи, що має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, можливості реалізовувати професійні права поза встановленими законом організаційними формами.

Своєрідною була організація адвокатської дільності  в колегіях - адвокатських об’єднаннях, спадкоємцях ще радянських колегій адвокатів. Адвокати таких колегій, хоч і були членами адвокатського об’єднання,  фактично здійснювали практику індивідуально. А іноді займалися юридичною практикою як підприємці.

Їх відносини з колегіями іноді обмежувалися лише сплатою внесків «на утримання президії».

Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» організаційні форми здійснення адвокатської діяльності фактично залишає незмінними.   Стаття 4 закону встановлює, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). 

Як бачимо, все лишилося як було, хіба що законодавець прибрав варіанти назв адвокатських об’єднань (фірми, контори, тощо). Тепер адвокати створюватимуть тільки об’єднання. І хоча ніхто не може завадити включити у найменування об’єднання ті ж поширені зараз «фірма» і «контора», слова «адвокатське об’єднання» як інформація про організаційно-правову форму юридичної особи тепер обов’язково мають вказуватися у найменуванні на виконання вимог статті 90 ЦК України.

Звернемо увагу на те, що законодавець прямо назвав адвокатські бюро та об’єднання організаційно-правовими формами. 

Відповідно до статті  83 Цивільного кодексу України (Організаційно-правові форми юридичних осіб), юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Таким чином, немає підстав вважати адвокатські бюро та об’єднання товариствами чи установами. Це інші форми, встановлені законом, у нашому випадку Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Цей висновок поділяє і   Держстат України, який використовує і передбачає надалі  використовувати позицію з кодом 995 "Інші організаційно-правові форми" за КОПФГ для класифікації адвокатських бюро та адвокатських об'єднань. А ця позиція класифікації застосовується як виняток, тільки у разі неможливості віднесення суб'єкта до будь-якої з визначених у класифікації організаційних форм.

Відповідно до статті 13 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою і може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Звернемо увагу, самозайнятою особою є тільки адвокат, що здійснює діяльність індивідуально. Адвокатів, що обрали інші організаційні форми діяльності, законодавець самозайнятими не вважає.

Відповідно до статті 14 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Відповідно до статті 15 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників).

Адвокатське бюро та адвокатське об’єднання діють на підставі статуту. Державна реєстрація адвокатського бюро  та адвокатського об’єдрання здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".  Адвокатське бюро  та адвокатське об’єднання мають самостійний баланс, можуть  відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. 

Тепер закон передбачає ведення Єдиного реєстру адвокатів України (стаття 17 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), що має забезпечувати відкритий доступ зацікавлених осіб до достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів, а також   про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності.

  Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця. Відповідно до статті 17 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до Єдиного реєстру   вносяться відомості про найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності.

Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського бюро адвокат, який створив адвокатське бюро, протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.  

Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського об’єднання, зміну складу його учасників адвокатське об’єднання протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.

Якщо старий закону «Про адвокатуру» надзвичайно лаконічно регулював питання організації і структури адвокатських об’єднань, то, як це не дивно,     новий закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у цих питаннях навіть ще більш лаконічний.

Старий закон передбачав такі засади діяльності адвокатських об'єднань, як добровільність, самоврядування, колегіальність та гласність. Відповідно до старого закону порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, мали регулюватися статутом відповідного об'єднання.

У новому законі  не знайти  ні засад діяльності адвокатських бюро та об’єднань, ні навіть натяків на вимоги до змісту їх статутів. Не можу не зауважити, що цей факт яскраво свідчить про справжні інтереси авторів тексту закону, які прагнули не врегулювати адвокатську діяльність, а об’єднати адвокатів у певну структуру з ієрархією і бюрократичним апаратом, що існуватиме за рахунок внесків (що і вдалося).

Однак не слід вважати відсутність згаданих норм у новому законі недоліком. Адже і   у рамках старого закону адвокати мали при створенні адвокатських об'єднань  значний «простір для маневру». Нормами статуту структуру адвокатського об’єднання та відносини адвокатів - членів об’єднання власне з об’єднанням і між собою можна було «підігнати» фактично під будь-яку зручну для адвокатів схему.

Очевидно, що ця можливість зберігається і з набранням чинності новим законом.

На сьогоднішній день в Україні склалися два типи адвокатських об’єднань, що відрізняються перш за все своєю внутрішньою організацією. У своїх попередніх роботах я назвав їх «традиційні» та «командні (партнерські)».

Традиційні об’єднання за своєю організацією є прямими спадкоємцями адвокатських колегій і юридичних консультацій радянського часу. Саме у такі  об’єднання переродилася більшість старих  адвокатських колегій.    

Адвокати, що здійснювали свою діяльність в рамках традиційних  об’єднань фактично працювали індивідуально. Кожен адвокат такого об’єднання практикував  «сам по собі».  Він сам підшукува клієнтів, сам вів справи.  Можна сміливо сказати, що адвокати традиційних  об’єднань об’єднувалися  не для здійснення адвокатської діяльності, а для спільної експлуатації офісних приміщень, оргтехніки та утримання своїх керівних органів. 

Фінансування традиційних об’єднань здійснювалося  за рахунок внесків адвокатів – членів. Заробіток та майновий стан адвоката такого об’єднання практично  не залежав від результатів роботи інших адвокатів та  об’єднання в цілому. Члени традиційних об’єднань як правило  не могли розраховувати на якісь виплати при виході з об’єднання. Така взаємна незалежність адвокатів – членів традиційного об’єднання один від одного і від об’єднання в цілому  аж ніяк не стимулювала їх до співпраці.

Роль керівних органів традиційних об’єднань   до недавнього часу зводилася майже виключно до представницьких функцій, а також до вирішення питань щодо здійснення адвокатом захисту у кримінальній справі за призначенням. Зміна законодавства (набрання чинності законами «Про безоплатну правову допомогу» та «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») зводить   ці дві функції нанівець.

Відповідно до нового закону, саме адвокатське бюро та адвокатське об’єднання є стороною договору про надання правової допомоги. Від імені адвокатського об’єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об’єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об’єднання. Ця норма дещо ускладнить роботу традиційних об’єднань, членами яких часто є сотні адвокатів.

Тому скоріше за все найближчим часом традиційні адвокатські об’єднання припинять свою діяльність. Як я колись і передбачав,   їх керівники здебільшого вже пересіли у крісла посадовців  органів адвокатського самоврядування.

 На відміну від традиційних, партнерські адвокатські об’єднання продовжать свою діяльність за новим законом практично без суттєвих змін. Партнерське адвокатське об’єднання у більшості випадків будується на тих же основних засадах, на яких створюються   господарські товариства. У адвокатів партнерського об’єднання відсутні «індивідуальні» клієнти.   Всі клієнти – це клієнти фірми.   Розподіл гонорарів здійснюється відповідно до установчих документів. Партнерські об’єднання здатні забезпечити реальну спеціалізацію своїх адвокатів, адже навіть якщо якийсь час для адвоката певної спеціалізації не буде роботи, він зможе отримувати доходи зі спільних заробітків об’єднання. Тільки партнерські об’єднання здатні забезпечити формування «єдиного стилю» роботи. А новий закон, як уже зазначалося, дає адвокатам у створенні адвокатського об’єднання навіть більшу свободу, ніж це було раніше.

З набранням чинності ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з’явиться значно більше адвокатських бюро, що по суті являтимуть собою адвокатське об’єднання з одним учасником.

І адвокатські бюро, і адвокатські об’єднання за новим законом мають можливість залучати до виконання укладених   договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах, за умови забезпечення дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності. Такий собі «адвокатський субпідряд».

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (N 5076-VI від 05.07.2012р.), адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту

Стаття 4 того ж закону (Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності) встановлює, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Однак стаття 13 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що самозайнятою особою є адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально. 

Відповідно до статей 14-15  ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», стороною договору про надання правової допомоги є відповідно адвокатське бюро та адвокатське об’єднання. Від імені адвокатського об’єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об’єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об’єднання.

Отже, адвокат, що створив адвокатське бюро або є учасником адвокатського об’єднання надає правову допомогу клієнту на підставі договору про надання правової допомоги, стороною якого є не сам адвокат, а юридична особа (адвокатське бюро, чи адвокатське об’єднання). Тому не зайвим є питання про правову природу відносин між адвокатом та  створеним ним адвокатським бюро чи адвокатським об’єднанням, учасником якого є адвокат. 

Адже гроші клієнта, що надійдуть на рахунок бюро чі об’єднання, повинні на якійсь підставі потрапити на рахунок чи у кишеню адвоката.

Першим на думку приходить найпростіша відповідь - відносини трудові. Адже від імені юридичної особи звичайно виконують роботи та надають послуги працівники. Треба тільки розібратися з двома питаннями. 

Перше, свого часу лунало чимало палких виступів про абсолютну неприйнятність трудових відносин в адвокатурі. Мовляв, трудові відносини унеможливлюють адвокатську незалежність.

Друге, адвокат - засновник адвокатського бюро чи учасник адвокатського об’єднання не тільки реально надає правову допомогу на виконання укладених зазначеними бюро чи об’єднанням договорів, цей адвокат ще й бере участь в управлінні цими юридичними особами.

Отже, про трудові відносини і незалежність адвокатів. Важко зрозуміти, чому  трудові відносини адвоката з адвокатським бюро чи об’єднанням негативно впливають на незалежність адвоката, а трудові відносини судді чи слідчого - ні. І якщо ми вважаємо наявність трудових відносин цілком прийнятними для слідчих та суддів, ми тим більше не маємо підстав заперечувати проти трудових відносин адвокатів.

Згідно Положення про адвокатуру Української РСР, що діяло до 1992 року, праця адвокатів організовувалася організовувалася до правил внутрішнього трудового розпорядку колегії.

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T801050.html

Наших західних колег трудові відносини теж не бентежать. Ось застереження с сайтів двох достатньо відомих у світі юридичних фірм.

http://www.cliffordchance.com/Legal_statements.html

In relation to those Clifford Chance practices which are corporate bodies, whether limited liability partnerships incorporated in the United Kingdom or other corporate bodies, we use the word "partner", on this website and generally, to refer to a member of the limited liability partnership or a shareowner or director of the other corporate body or in either case an employee or consultant with equivalent standing and qualifications. Confirmation as to the member/share owner/director status of a partner practising through a corporate body can be provided on request.

Стосовно до практик Clifford Chance, що є юридичними особами, такими як партнерства з обмеженою відповідальністю, створені у Сполученому Королівстві або інших юридичних осіб, ми використовуємо слово «партнер» на цьому вебсайті і взагалі коли мова йде про члена партнерства з обмеженою відповідальністю або учасника (акціонера) або директора іншої юридичної особи, або в обох випадках ПРАЦІВНИКА чи консультанта з еквівалентним статусом та кваліфікацією. Підтвердження того, що член / власник частки/ директор мають статус партнера, що практикує через юридичну особу може бути надано на вимогу. 

http://www.allenovery.com/legal-notices/Pages/default.aspx

The term "partner" is used to refer to a member of Allen & Overy LLP or an employee or consultant with equivalent standing and qualifications or an individual with equivalent status in one of Allen & Overy LLP's affiliated undertakings.  A list of the members of Allen & Overy LLP and of the non-members who are designated as partners and their professional qualifications is open to inspection at its registered office, One Bishops Square, London E1 6AD, United Kingdom.

Термін «партнер» використовується стосовно члена партнерства з обмеженою відповідальністю Allen & Overy LLP або ПРАЦІВНИКА з еквівалентним статусом та кваліфікацією в одній з афільованих Allen & Overy LLP структур. Список членів Allen & Overy LLP та осіб, що не є членами, але визначених як партнери, їх професійну кваліфікацію відкритий для перевірки у зареєстрованому офісі... 

Отже, і в нашій історії, і в світі трудові відносини адвокатів з юридичними особами, що є організаційними формами їх діяльності (але в жодному разі не з клієнтами) є звичайним явищем.

Тим більше, що на сьогоднішній день за чинним українським законодавством саме трудові відносини адвокатів-учасників з адвокатськими бюро та адвокатськими об’єднаннями є єдино можливими!

Як ми вже згадували, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає  адвокатську діяльність  як незалежну професійну.

Відповідно до п. 63.5 статті 63 Податкового кодексу України, фізичні особи,  які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в органах державної податкової служби. 

Згадаємо, що Податковий кодекс містить виключення стосовно незалежної професійної діяльності, а саме «за умови, що така особа не є працівником в межах такої... незалежної професійної діяльності» (п.п. 14.1.226  п. 14.1 статті 14).

Ось як усе, виявляється, просто. Або ти працівник, або ставай на облік як самозайнята особа!

Таким чином, тільки наявність трудових відносин з адвокатським бюро чи об’єднанням  може звільнити адвоката, що обрав ці організаційні форми здійснення своєї діяльності, від обов’язку стати на облік як самозайнята особа (що фактично означатиме здійснення адвокатської діяльності індивідуально).

Тому в нинішніх умовах організація адвокатського об’єднання має бути подібною до... виробничого кооперативу!

Адже (думаю, читачі пам’ятають) у виробничий кооператив громадяни об’єднуються  для господарської діяльності на основі членства та  на засадах самоврядування та обов'язкової трудової участі.

Пропоную читачам обміркувати цю мою думку.

Зараз багато колег намагаються «знайти себе в адвокатурі», а саме обрати оптимальну організаційну форму адвокатської діяльності.

Чесно кажучи, зробити це слід було давно, адже порівняно  зі старим законом «Про адвокатуру» організаційні форми здійснення адвокатської діяльності залишилися незмінними.

Відповідно до статті 4 ЗУ «Про адвокатуру», адвокати мали право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання.

Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» організаційні форми здійснення адвокатської діяльності фактично залишає незмінними.   Стаття 4 закону встановлює, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Як бачимо, все лишилося як було, хіба що законодавець прибрав варіанти назв адвокатських об’єднань (фірми, контори, тощо). Тепер адвокати створюватимуть тільки об’єднання. І хоча ніхто не може завадити включити у найменування об’єднання ті ж поширені зараз «фірма» і «контора», слова «адвокатське об’єднання» як інформація про організаційно-правову форму юридичної особи тепер обов’язково мають вказуватися у найменуванні на виконання вимог статті 90 ЦК України.

Новий закон прямо встановлює, адвокатське бюро та об’єднання є стороною договору про надання правової допомоги. Це значно ускладнило діяльність адвокатських колегій, членами яких номінально були сотні адвокатів.  Номінально, тому що такі «членство» таких адвокатів обмежувалось сплатою внесків «на утримання президії» та отриманням бланків ордерів з печаткою колегії. Адвокати - члени колегій, фактично практикували індивідуально. Самі шукали клієнтів, укладали угоди, отримували гонорари

Тепер договори має укладати об’єднання, отже, кошти, що надходитимуть від клієнтів, потраплять на рахунок юридичної особи. Саме тому надзвичайно болючою стає проблема оподаткування.

Шлях вирішення проблеми оподаткування деякі колеги побачили у набутті адвокатським об’єднанням статусу неприбуткової організації.

Звичайно, слово «неприбуткова» просто пестить слух, однак розглянемо, які переваги та недоліки чекають адвокатські об’єднання, що вирішили ступити на шлях «неприбутковості».  

Стосовно можливості  набуття адвокатським об’єднанням статусу неприбуткової організації заперечень немає.

Відповідно до підпункту г) пункту 151.1 статті 157 Податкового кодексу України такого статусу може набути фактично  будь-яка    юридична  особа  діяльність  якої  не  передбачає   отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів.

Треба тільки попіклуватися про внесення об’єднання до 

Реєстру  неприбуткових  організацій  та  установ 

органами державної  податкової  служби  в  порядку,  встановленому 

законодавством. 

Потрапивши до зазначеного реєстру, адвокатське об’єднання не сплачуватиме податок на прибуток з наступних доходів:

     разових або періодичних внесків,    відрахувань    засновників    і  членів;  

коштів або   майна,   які   надходять    від провадження основної діяльності та  у  вигляді пасивних доходів; 

      дотацій або  субсидій,  отриманих  з  державного або місцевих  бюджетів,  державних цільових фондів  або  в  межах  технічної  чи  благодійної,  у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на  регулювання  цін  на   платні   послуги,   які   надаються   згідно із  законодавством, з метою зниження рівня таких цін. 

На перший погляд: «Вот оно - счастье, нет его слаще...».

Адже гонорари клієнтів можна підтягти  під визначення «коштів або   майна,   які   надходять    від провадження основної діяльності» (є правда певні сумніви, що випливають з пункту 157.15 статті 157 Податкового кодексу України та все ж припустимо, що це так).

Але на другий погляд...

Справа в тому, що адвокату, учаснику неприбуткового об’єднання від неоподаткованих коштів на рахунку об’єднання радості мало.

Хочеться відчути зароблене у власній кишені. Але адвокат учасник адвокатського об’єднання, що внесене до реєстру  неприбуткових організацій. А відповідно до пункту 151.10 статті 157 Податкового кодексу України доходи   або   майно  неприбуткового адвокатського об’єднння  не  підлягають розподілу між 

засновниками,   учасниками    або    членами    та    не    можуть 

використовуватися   для  вигоди  будь-якого  окремого  засновника, 

учасника або члена,  посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи). 

Отже, свої гроші адвокат може отримати лише як оплату праці (для чого має вступити з об’єднанням у такі нелюбі деяким колегам трудові відносини). А податки з виплат адвокату будуть сплачені фактично такі ж, які сплатив би адвокат-індивідуал.

То чи є сенс вступати до неприбуткового адвокатського об’єднання? Тим більше, що по дорозі до адвокатської кишені гонорар ще «схудне» на суми, необхідні на отримання власне об’єднання та його керівництва?

Отже, вигоди від неприбуткового статусу для адвоката (керівництво об’єднання - інша справа) сумнівні. Певний сенс є хіба що для адвокатів, яким чомусь  не з руки ставати на облік як самозайнятим або створити власне бюро чи об'єднання.