Екоманіфест: за розширення "зони комфорту"!

Небажання займатися екологічними проблемами туті зараз – помилка, за яку доведеться дорого заплатити в майбутньому.Адже стан довкілля суттєво впливає на іншігалузі суспільного життя: економіку, культуру, промисловість, соціальну сферу.Так, енергетична неефективність  знижуєконкурентоспроможність вироблених товарів. Забруднення довкілля призводить дочисленних хвороб і зменшення тривалості життя.

Тому комплексна боротьба за кращу країну неможливабез покращення екологічної ситуації в державі. Особливо це стосується України,де показове нераціональне природокористування стало не просто нормою, а навітьпоказником успіху.

Суспільство має право на гідне довкілля. Та якйого відстояти? Спробою відповісти на це питання є пропонована чернетка екологічногоманіфесту, що ґрунтується на концепції примусового розширення особистої «зони комфорту».

Громадянин і довкілля

Кожна людина має власну «зону комфорту» –територію, на якій індивід почувається спокійно й безпечно. Цей простірособистість готова захищати, розвивати й оберігати.

На жаль, «зона комфорту» більшості українцівобмежується територією їхніх квартир чи кімнат.  А за все, що знаходиться за дверима помешкань,мовляв, «відповідають комунальні служби». Звідси – обмальовані під’їзди,розбиті двори, машини, припарковані на дитячих майданчиках, сміття. Поза моєю «зоноюкомфорту» – хай хоч потоп.

Щоб змінити ситуацію на краще, необхідно примусоворозширити простір персональної відповідальності громадян, спонукати їх відмовитисявід шкідливих побутових звичок і почати власноруч створювати комфортний світнавколо себе. Звісно, цей процес потребує часу й чималих зусиль. Потрібнаефективна пропаганда, масштабні екологічні акції – будь-що, що дозволить залучитиукраїнців до екологічного руху.  

Кожен громадянин має хоч якось докласти руку дозахисту довкілля: поширити відповідну інформацію, організувати однодумців чидопомогти матеріально. Навіть малоефективне, здавалося б, прибирання пляжу, парку чи двору може справити конкретний терапевтичнийефект: розширити «зону комфорту» людини, змусивши її відчутивідповідальність за шматок землі, на якому вона щойно навела лад.

Особисто беручи участь у екологічному русі,громадяни поступово перетворюватимуться з пересічних мешканців свого будинку/району/містана його реальних господарів. А це перший крок до розбудови екологічно свідомогосуспільства.

Суспільство і довкілля

Боротьба за чисте довкілля – це спільна справа,яка потребує зусиль кожного громадянина. Досягти успіху в царині екології можналише гуртом.

Та домогтися безпосередньої участі всіхукраїнців нереально. Адже в СРСР нас роками привчали до необмеженого споживанняресурсів. І хоча радянська система вже давно відійшла в небуття, радянськоїсвідомості народ не може позбутися досі.

Тому наразі в екологічному русі слід спиратисяна окремих активних громадянах, котрі здатні підтримувати лад хоча б навласному подвір’ї. Таких українців треба об’єднувати, залучати до виконаннякорисних справ. Тоді з часом їх ставатиме все більше, і ця критична маса якісно змінить ментальність решти громадян.

Наш головний ворог – звичка покладатися накогось іншого. Держави, котра раніше бралася за розв’язання всіх проблем,більше немає. Тож маємо нарешті взяти відповідальність за своє життя на себе.Інакше зрушити ситуацію з місця просто не вдасться.

Держава і довкілля

Змінивши свідомість спочатку окремогогромадянина, а потім і всього суспільства, треба братися за реформуваннядержавної екологічної політики, яка в нашій країні залишає бажати кращого.

Так, українська промисловість наразі є однією знайменш енергонеефективних на одиницю виробленого продукту. Це ставить нас венергетичну залежність від агресивного сусіда й змушує державу підвищувати цінина комунальні послуги до рівня, непосильного для більшості громадян. 

Українські заводи, що належать великимпромислово-фінансовим групам, перетворюють наш спільний дім на суцільний відстійник.Олігархи безсоромно й безкарно руйнують довкілля заради власного збагачення.

А що робить держава? Заохочує антиекологічнихдіячів і карає активних громадян, що допомагають будувати нову, кращу країну. Амає бути навпаки. Держава повинна захищати життєву зону українців, а нескорочувати її до мінімуму. Вона зобов’язана забезпечувати населенню гідніумови для існування, а не труїти й обкрадати його.

Тому наша спільна мета – змусити державу відстоюватиінтереси людей, слугувати для них позитивним прикладом; навчити суспільствооб’єднуватися, щоб разом заявляти про нагальні проблеми; спонукати громадянбути відповідальними й небайдужими.

Лише такми зможемо створити середовище, придатне не тільки для існування, а й дляздорового й щасливого життя. Усе інше – порожні балачки.