Зараз, коли Україна боретьсяза свою територіальну цілісність, жодна інша проблема не може стати для насбільш пріоритетною. Принаймні в найближчий час.
Війна і справді є головним викликом сьогодення. Протебуло б помилкою вважати, що вона обмежується зоною АТО.
Миборемося не лише із зовнішнім ворогом, а й зі застарілим радянським світоглядом,притаманним більшості українців. Таке світосприйняття характеризуєтьсязверненням до держави з будь-якої нагоди й фактичною неможливістю розв’язувати власніпроблеми самостійно, у межах громадянського суспільства.
Самецей радянський менталітет породжує нашу тотальну безініціативність, що шкодитьусім сферам соціального життя, а передусім – екології.
Українці до проблемдовкілля ставляться зовсім не так, як громадяни розвинених кран. У той час, як ми не можемо впоратися навіть знайпростішими екологічними питаннями, європейські й американські містарегулярно очолюють рейтинги найбільш екологічних міст світу (за доступністю й чистотою води, ретельністюприбирання сміття, станом каналізаційних мереж, рівнем забруднення повітря й транспортниминегараздами).
Зчим пов’язана така разюча різниця? Причин тут декілька. Найочевидніші – низькаякість життя українців (у тій же Європі екологічні рухи набули поширення лишепісля досягнення країнами певного рівня економічного розвитку) та відсутністьбагатовікового досвіду відстоювання власних прав. Але чи не найголовнішимфактором є банальний брак екологічної культури й освіти серед населення.
Томупочати варто саме з «голови», тобто культурно-освітньої підготовки нашихгромадян. Екологічна освіта українців має стартувати з наймолодшого віку татривати протягом усього життя.
Особливу увагу варто приділити рекламі екологічногоспособу життя. Наприклад, доречним було б розробити плакати креативного змісту типу «Кидайте сміття прямо сюди! Тут все одно брудно» чи «Не вимагай результату від збірної України,коли сам не можеш влучити в урну». Якщо пряма агітація щодо захисту довкіллязазвичай не діє, то така іронічна антиагітація може стати дуже ефективною. Воназдатна стимулювати українців замислитися про екологічні проблеми й посилити суспільнуважливість питань охорони довкілля..
Та лише креативної реклами недостатньо. Вона передусім спрямованана трансформацію внутрішніх установок людей – а їх, як відомо, змінити важко. Аекологічна реклама має призводити до більш конкретних наслідків – наприклад,залучення громадян до участі у відповідних акціях, збору коштів для їх проведення і т.д.Креативний підхід потрібен, але він має набути більш системних форм і знайтисвоє вираження, наприклад, у креативному екологічному русі.
Друге,про що варто сказати, – це власне проведення масових екологічних акцій. Воникорисні не лише для довкілля, а й для становлення екологічної свідомостігромадян. Адже коли людина сама долучається до заходу з охорони довкілля, вонапочинає розуміти масштаби шкоди, яка завдається навколишньому середовищу.Пройшовши таку «школу», громадянин не лише ніколи не смітитиме на вулиці, але йзакликатиме інших дбати про розбудову екологічно чистої України.
Існуєдуже багато видів екологічних заходів, та найефективнішими є акції зроздільного збору відходів (вторинної сировини, небезпечних відходів та органіки),висаджування дерев (як у місті, так і в лісі), еко-уроки й майстер-класи.Окремо хотілося б наголосити на важливості волонтерського прибирання сміття.Щороку його кількість в Україні зростає на 5-7%.При цьому на переробку йде лише 10% усіх відходів, решта ж опиняється на офіційних чи неофіційних полігонах(смітниках).
Милуватися чистотою вулиць,звісно, бажає кожен. Проте далеко не всі готові їх прибирати. Хтось не може й навіть не намагається нічогоробити – від таких важко чогось домогтися; хтось має безліч можливостей, але нехоче допомагати спільній справі; хтось бажає взяти участь, але не знає як. Докожного типу людей треба застосовувати власний підхід, щоб залучити длярозв’язання екологічних проблем якомога більше однодумців.
Якщо ж у потенційногоактивіста просто немає вільного часу, але є фінансова можливість допомогти, необхіднонадати йому змогу підтримати спільну справу. Та, на жаль, зараз у країні такімеханізми відсутні. Звісно, в Україні є окремі екологічні організації, протежодна з них поки що не змогла вийти на загальнодержавний рівень. А віддавати своїкошти чи час комусь невідомому, наші громадяни, очевидно, особливого бажання немають.
Намконче необхідний всенародний екологічнийрух , що зможе об’єднати якомога більше людей, узяти на себе всізобов’язання з покращення екологічної ситуації в країні. У ньому має брати участькожен свідомий українець, адже в гарному стані довкілля зацікавлені абсолютновсі. Не має значення, чи підтримуєш ти певну громадську організацію, байдуже,які твої політичні погляди – праві чи ліві. Від поганої екології кожен страждаєоднаково. Тому ставитися до своєї батьківщини як до тимчасового притулку –недозволена розкіш, адже якщо ми продовжуватимемо в тому ж дусі, по собі залишимолише декорації для зйомок постапокаліптичних фільмів.
Початипотрібно з регіонів – об’єднати всі існуючі екологічні організації таактивістів, розробити ефективні екологічні акції на основі найкращих практик тапочати масштабну роботу.
Однієюз найнебезпечніших помилок людини є ставка на одномоментну вигоду, що шкодитьдовкіллю. Передусім ми маємо дбати про майбутні покоління, що прийдуть нам назміну вже завтра. Адже, як влучно кажуть американські індіанці, ми не отрималиЗемлю в спадок від батьків – ми взяли її в борг у наших дітей.
Нажаль, відновити втрачені природні багатства найімовірніше вже не вийде. Томунам пощастить, якщо встигнемо врятувати бодай те, що від них залишилося. І зкожною хвилиною часу зостається все менше.