Сьогодні з телеекранів, радіостанцій, білбордів та інших носіїв нам з вами будуть розповідати про гідність та скорботу. Скорботу та гідність.

Будуть згадувати Небесну сотню, таврувати злочинну владу і казати, що “ідеали Майдану мають стати основою нової України”. І звичайно ж, ми згадаємо зиму, яка нас змінила. Нас, але, на жаль - не систему. І не людей, які очолюють цю систему.

Чому ні Майдан 2004, ні Майдан 2014 не спромоглися стати революцією? Бо вони не спричинили зміну системи. У них не було позитивної програми змін і не було нової команди, яка здатна втілити  ці зміни в життя. Широко відомі “цінності Майдану” - це насправді перелік звичайних загальнолюдських та демократичних цінностей. Що ж до лозунгів “за все хороше проти всього поганого”, то їх в тому чи іншому вигляді проголошують майже всі українські партії та політики.

Обидва Майдани були протестом громадян проти існуючої в країні пострадянської системи. Але ж у цієї системи були досить конкретні уособлення. І в якусь мить люди перестали відчувати різницю між “є” та “уособлює”.

Відбулася банальна підміна понять. Люди почали думати, що як тільки вони виженуть умовного “януковича” - життя в цей самий час зміниться на краще. Але ж проблема не тільки в особистості цього “януковича” (хоча і в ній також) - проблема в існуючій системі! Державній та політичній! І ця проблема не може вирішуватися заміною одного представника системи на іншого!

Відключити

Що ми побачили після Майдану 2014 року? Купу хаотичних, непослідовних дій. Але ж керування державою потребує тверезої голови, незалежно від обставин! Нова влада очолила старі схеми і стала мародером. Що в результаті? Війна на Донбасі та “віджатий” Крим. І навіть після цього, у своїй політичній короткозорості влада не спромоглася створити територіальну оборону! Не кажучи вже про резервну армію...

Якщо Майдан 2004 оспівував мирний протест громадян, то Майдан-2014 року став трагедією смертей патріотів і передумовою агресії Росії. На додаток до Небесної сотні, війна на Сході нашої країни щодня забирає життя наших громадян. І що ми робимо для того, щоб їх жертва не була марною? Палимо свічки? Влаштовуємо дні пам'яті? Мовчимо скорботно? Давайте запитаємо себе: заради цього вони йшли на смерть?

Якщо ми дійсно хочемо, щоб все це було не дарма, то маємо почати вже зараз змінювати країну. Вести її подалі від пострадянського болота. Міняти систему. Розвивати громадянське суспільство. Змушувати владу нести відповідальність перед громадянами. Відкликати президента і політиків, які вочевидь не справляються зі своєю роботою. Нарешті по-справжньому зайнятися безпекою держави! І тут мова не тільки про армію і тероборону - нам потрібен енергетичний баланс країни, потрібно посилювати роль національної валюти, потрібно ... Дуже багато чого ще потрібно!

До влади мають прийти якісно нові державні діячі, політики та керівники. Які своїм життям довели, що готові і здатні служити Україні, а не своїй кишені. Які мають бачення майбутнього країни і знають, як провести її "з сьогодення в завтра".

Головне, щоб це не були дилетанти, які нічого не знають і готові ставити експерименти на людях. Тому мова, скоріше, не про "молодих і нових", а про людей, якість яких визначається стійкістю до спокус влади, життєвим та управлінським досвідом, а також чітким баченням завдань. Саме вони повинні в цей перехідний період взяти владу і підготувати, навчити цих "молодих і нових". А потім - піти.

Відключити

Так, Майдани не стали революцією - вони її тільки почали. Але вони дали нам найважливіше - впевненість, що громадяни України можуть самі змінити свою країну. А це вартує дорого.