Це не талант і не характерна риса. Це внутрішня здатність адаптуватися до складних обставин, знаходити сенс попри втрати й невизначеність, поступово повертатися до життя після болю. Вона формується в досвіді, через зустрічі з кризами, через зв’язок з іншими людьми, через підтримку і прийняття.

Життєстійкість - це соціальний ресурс

У часи тривалих викликів, особливо у воєнні роки, потреба в життєстійкості стала майже універсальною. Якщо раніше йшлося про окремі випадки життєвих труднощів, то сьогодні мільйони людей водночас перебувають у стані втрати, стресу або хронічної тривоги. Щоранку суспільство прокидається в умовах невизначеності. І саме в цьому середовищі життєстійкість перестає бути лише особистою навичкою і стає соціальним ресурсом.

Психологи описують життєстійкість як поєднання кількох компонентів: усвідомлення власних емоцій, навички саморегуляції, наявність підтримуючих стосунків, відчуття сенсу, гнучке мислення. Все це можна розвивати, навіть якщо на певному етапі людина почувається виснаженою або спустошеною. Більше того, життєстійкість не означає уникнення болю чи заперечення страху. Вона передбачає наявність внутрішнього простору, де ці почуття можна визнати й прожити і водночас не зникнути в них.

Дослідження у сфері ментального здоров’я вказують: люди, які мають навіть мінімальні навички емоційної самодопомоги або хоча б одну підтримуючу людину поряд, краще переживають кризи. У цьому сенсі життєстійкість – не героїзм, не ідеальна поведінка, а здатність залишатися в контакті зі своєю вразливістю, не втрачаючи при цьому прагнення до життя.

У суспільстві, що переживає колективну травму, життєстійкість виконує ще одну важливу функцію: вона об’єднує. Люди починають говорити про складне, підтримувати одне одного, шукати нові формати спільної дії. Навіть коротка розмова, звичайна присутність поруч, увага без порад: усе це може стати поштовхом до відновлення.

Відключити

Не менш важливо, що життєстійкість не заперечує слабкості. Вона приймає її як частину людського досвіду. І саме в цьому глибока її цінність. Адже суспільство, яке вміє турбуватися, визнавати біль і працювати з ним – не втрачає майбутнього.

У найтемніші періоди ми не завжди можемо змінити обставини, але можемо змінити те, як ми до них ставимося. Коли людина усвідомлює, що її реакції нормальні, що вона не одна, що навіть після втрати можливе життя – це вже акт внутрішньої сили. Це і є прояв життєстійкості.

Життєстійкість дозволяє залишатися людьми в часи надлюдських викликів

У щоденній взаємодії з близькими, у роботі з дітьми, у розмовах із самими собою ми можемо плекати цю здатність. І саме вона дозволяє залишатися людьми в часи надлюдських викликів.

Тому цілком закономірно, що саме в Україні – країні, яка вже стільки років щодня проживає травму, втрати й боротьбу, з’явився запит на такі простори підтримки, які називають Центрами життєстійкості.

Це не клініки, не притулки і не кабінети «для обраних». Це простори, куди може звернутися будь-хто: мати з дитиною, яка щойно приїхала з прифронтового міста; чоловік, який пережив полон і не знає, як повернутись до себе; підліток, якому страшно щось розповісти вдома. У Центрах працюють психологи, соціальні працівники, юристи. Але найголовніше – там працюють люди, які вміють бути поруч і давати опору без осуду й умов.

Відключити

Знаєте, я часто думаю про те, що життєстійкість – це не про те, щоб завжди триматися або не плакати. Це про здатність не зникати з власного життя, навіть коли важко. Про вміння залишатися собою, не відмовляючись від мрій. Це не броня і не байдужість – це, навпаки, жива, гнучка внутрішня опора, яка дозволяє витримати і не втратити себе.

Центри життєстійкості – це відповідь суспільства, що вчиться не лише вистоювати, а й дбати про себе. Тому я переконана, що такі місця мають бути у кожній громаді, особливо в регіонах, де доступ до психологічної та соціальної допомоги є обмеженим, а потреба – критично високою.

Життєстійкість, якою ми так пишаємось, потребує системного підживлення

І коли вона посилюється не лише на рівні окремої людини, а й через простір, фахову підтримку, щире ставлення – вона перетворюється на суспільну силу, яка здатна витримати навіть найтяжчі часи.