Обіцяла поділитись з вами думками чи зможе Україна стати "Кремнієвою Долиною" Європи. Даю вам 3 аргументи "за", 3 – "проти".

Наші плюси:

1. Талановиті ІТ-шники та інженери.

В Україні ще є сильні інженерні та дослідницькі школи, а університети щорічно випускають 25 тис. ІТ-шників, що більше, ніж у Польщі (17 тис), Румунії (8 тис) чи Болгарії (4 тис). До того ж українці часто проявляють вищу амбітність, гнучкість та адаптивність, ніж європейці.

2. Низькі податки і гнучкість регуляцій в ІТ та R&D ("research and development" або простіше "винаходи та інновації").

Найкрутішою перевагою України є низьке оподатковування в ІТ, яке завдяки Дія.City стало ще й абсолютно легальним. Крім того, перевагою R&D в Україні є гнучкість регулювання. Тож на відміну від заходу, у нас значно швидше можна перейти від етапу ідеї до прототипу і далі до серійного виробництва. Це сильно пришвидшує і здешевлює R&D розробки в Україні.

Павло Пікулін, засновник української роботехнічної компанії Deus Robotics, яка зараз виходить на американський ринок, розповів, що завдяки комбінації пунктів 1 і 2 винайти та виготовити робота в Україні їхній компанії в 5-10 разів дешевше, ніж в США. Тому їх ключовий R&D залишається в Києві поки що (тут привіт п. 1 з "суттєвих мінусів").

3. Якість сервісів та доступність життя.

За рівнем і якістю життя для багатьох європейців Україна – це рай. Тут відносно дешево і швидко можна знайти хороше житло. В цей же час достатньо багато хороших ресторанів з вишуканою їжею, класним сервісом і порівняно недорогими цінами. Плюс дешевий та високошвидкісний Інтернет та мобільний зв'язок, що особливо круто для віддаленої роботи.

Суттєві мінуси:

1. Податкова, правоохоронці і корупція.

Тотальний кошмаринг підприємців блокуванням податкових накладних, внесенням в "ризикові" і масовим відкриття кримінальних справ правоохоронцями створює, м'яко кажучи, "не дуже сприятливий інвестиційний клімат". Ефект посилюється пропозиціями з боку податкової і правоохронців порішати. У висококонкурентному ІТ та R&D секторі, де релокація – це "скласти ноути і переїхати", це стимулює навіть наші компанії переїжджати в Європу і Штати, не кажучи про антистимул заходити сюди іноземним компаніям.

2. Низький доступ до капіталу.

В попередній записці писала, що Кремнієва Долина виникла великою мірою на військових розробках, які активно фінансувались з державного бюджету США. В Україні гроші на такі розробки практично не виділяються навіть у війну, якщо не брати невеликі фінансові можливості Фонду фондів та зусилля Мінцифри. На фоні цього навіть китайці – це космос. За 30 років вони перетворили свій Шеньчжень з села у 12-мільйонний мегаполіс, світовий лідер виробництва електроніки. ВВП України і м. Шеньчженя майже співмірні: там – $330 млрд, в нас – $200 млрд. Але там 4% від ВВП або $12 млрд на рік інвестуються в дослідження та розробки. А що у нас? Плюс в Україні практично відсутній венчурний капітал, а наші стартапи задихаються без фінансування. І тому після створення стартапу або первинного продукту в Україні часто перевозять його в США, де знайти ангельського інвестора або венчурний фонд на порядок простіше.

3. Брак вирішального джерела інновацій.

Звісно, самі підприємці – джерело інновацій, але цим ми мало відрізняємось від естонських чи німецьких підприємців. Повертаючись до Стенфорду, там сам університет є джерелом інновацій, який до того ж стимулює перетворювати винаходи на комерційні проекти, про що я писала в попередній #СтенфордськіЗаписки. Більшість українських університетітів більш консервативні і вважають, що їх задача передати знання, а бізнес – за межами університету.

Є ще деякі дрібніші проблеми, які потрібно буде пофіксити, якщо захочемо зробити глобальний прорив. Але, ключове, що і їх, і великі проблеми можна вирішити – якщо об'єднати профільний сектор і рухати ці зміни в країні. Як конкретно – запропоную в своїй наступній Стенфордській записці.