По Україні пролунав перший дзвоник нового навчального року… Позадупафосні промови вчителів, директорів шкіл та місцевих чиновників; гучні заявимісцевої влади про те, як блискуче вона впоралася з підготовкою шкіл і садків,та сотні тисяч посмішок – як щирих, так і не дуже… Ну що, можна видихнути?Вперед – і з піснею?
До речі, про пісні. Зазвичай вонипокликані створювати настрій, урочисту атмосферу, викликати позитивні емоції, натомістьзіграли роль такої собі машини часу, яка в черговий раз перенесла нас в часи«совка». Хоча твердження, що ми з нього вибралися, викликає великі сумніви: всі промови від місцевих депутатів чи директорівЖЕКів повторюються із року в рік, пройшовши лише через легкий «рерайт» - так,аби було що сказати.
Що маємо в результаті? Дітей, якімало що сприймають, та втомлених батьків, які мріють, щоб усе це якнайшвидшезакінчилося. Нудно, нецікаво, марудно. Хіба у нашій країні єдиними прикладамидля наслідування є бюрократи та чиновники, робота яких полягає в перекладанніпапірців та зігріванні м’якеньких крісел? А як же по-справжньому успішні люди,які завдяки власним зусиллям та старанням досягли своєї мети? Бізнесмени,волонтери, підприємці – ось кому справді є чим поділитися з майбутнімпоколінням патріотів.
А взагалі хотілось би бачити світлу дорогу, перед дітьми, які вчаться в нашій країні. Щоб був інтегрованийпідхід к здібностям та можливостям кожного учня.
Щоб на протязі навчання в школі дитина не тільки навчилась читати таписати, а й зрозуміла якій професійний шлях вона обере, до чого прагне самевона. Школа не вчить розвиватись індивідуальності: повсюди стереотипи, підстроювання під чиюсьстатистику та метод «всі під однугребінку» . В школи переважно недопускають представників ПТУ із профорієнтаційними цілями: «Не псуйте нам статистику!» , тому що головнийкритерій оцінювання успішності школи - це кількість випускників, які поступилив вищі учбові заклади.
Чому б не ввести урок «Світ професій», якій би проводили раз на тижденьпредставники різних професій, ті які з любов’ю донесуть до дітей в чому сутьцієї чи іншої справи? Може самевони запалять бажання в дитини стати фахівцем і тій чи іншій спеціальності і діти будуть наполегливо та з ентузіазмомвчитись саме в цікавому для них напрямку. І взагалі хіба не потрібно цінуватишколу по тому скільки героїв вона виховала, скільки спортсменів, фахівців, науковців, громадськихдіячів згадують свою школу як простіррозвитку їх можливостей!
На жаль, у нашій країні зберігається сумна тенденція – коли проблемимаскують награною патетичністю. Ними мало хто займається та не прагневикорінити. І особливо це впадає в око на так званих шкільних лінійках.Жовто-блакитні стяги, гімн, численні привітання та побажання – усе це,звичайно, є невід’ємним атрибутом свята, проте не вирішує нагальних питань.Пройде кілька годин - і кульки полетятьу небо, усі розійдуться, музика стихне, а те, що турбує педагогів та батьків,залишиться. Низькі зарплати, благодійнівнески, підручники, яких постійно не вистачає, як і коштів на дитячехарчування. Свято мине - настануть сірібудні, сповнені постійним «латанням дірок».
Звичайно не тільки школа у всьому винна! Потрібна системна робота всіх нас повихованню наших дітей, тому що щоб там їхне вчили в школі, вони беруть приклад з нас дорослих. Інформаційний простір України має бути направлений на розвитокта позитив, а не на то, що ми вжеперестаємо дивитись по телебаченню. Ставлення уряду до освіти в усіх питаннях маєбути як до галузі, яка є основою всіхоснов. Напевно тоді і країна почне змінюватись і ми як розумна громадськість будемо в томузацікавлені.
Зміни – вони ж у наших головах. Потрібно змінюватисясамим, щоб світ навколо нас також ставав іншим. Знати свої права та матисміливість їх відстоювати. Вимагати те, що належить нам по праву. Бутивпевненими в тому, що ми гідні кращого. Саме цього бажаю всім нам в день відліку нового учбового року. Нехайяк з нового зошита, якій сьогоднівідкрили наші діти, розпочнеться нове життя в Україні!