Головні виклики для України в 2019 році
Більше місяця я думаю про те, щоб описати свої думки про головні виклики 2019 року для України. Роздуми на цю тему загострились на фоні останніх подій у Венесуелі. До вашої уваги короткий опис 5-ти головних, на мою думку, викликів 2019 року.
1. Продовження гібридної війни Росії проти України.
США анонсували вихід зі спільного з Росією договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, який було підписано ще в 1987 році. Росія ігнорує міжнародний тиск та запити на обмін українських полонених на російських терористів, мінський формат не працює вже більше року, а Москва нарощує сили і засоби в Криму та продовжує активну участь у війні на Донбасі. Все це відбувається на фоні заяв Путіна про те, що РФ на планує продовжувати діалог з Петром Порошенком і чекає виборів в Україні.
2. Вимирання та стрімка міграція працездатного населення України в Польщу та інші країни ЄС.
За різними підрахунками від 5 до 7 мільйонів українців сьогодні працюють за кордоном. В першу чергу це питання неконкурентних зарплат в Україні по відношенню до країн ЄС, в той же час це валютні надходження, адже за 2015-2017 роки трудові мігранти переказали в Україну близько 25 млрд доларів.
Стрімко погіршується демографічна ситуація. Наприклад, за даними державної служби статистики України в січні 2018 року в Україні народилось 302 тис. дітей, що на 3 тис. менше, ніж в січні 2017, а порівняно з груднем 2017 населення зменшилась на 21 тис. осіб й на 1 лютого 2018 року становило 42 млн 365 тис. осіб. В той же час, непроведення з 2000 року перепису населення унеможливлює якісну верифікацію кількості населення. Окремі експерти називають цифру 35-37 млн. тих, хто постійно проживає на території України. Відсутність якісної демографічної політики з чітким розумінням стимулів та мотивацій для роботи в Україні буде погіршувати ситуацію і в горизонті 3-5 років може загрожувати національній безпеці.
3. Енергетична незалежність.
Закінчення терміну дії договору на транзит російського газу територією України та завершення будівництва «Північного потоку - 2» створить дуже серйозні проблеми для українських та європейських споживачів блакитного палива. Газ для Росії давно не товар, а інструмент політичного впливу. Програш «Газпрому» в Стокгольмі загострив шовіністичні настрої в Кремлі і розділив західних світ на тих, хто за «Північний потік – 2» та послаблення санкцій проти РФ, та тих, хто не готовий на компроміси з країною, для якої міжнародне право – це лише папірці.
Час грає проти нас. І лише спільна командна робота у цьому питання з нашими міжнародними партнерами, у першу і головну чергу – зі Сполученими Штатами, дозволять нам утримати цей «енергетичний фронт».
4. Уповільнення реформ та відсутність ефективних інституцій.
Динаміка реформ та трансформацій, яка була доволі високою в 2014-2016 році поступово зменшується, а пострадянські інституції зазнають несуттєвих змін. Головним чинником в ключових призначеннях на різних рівнях залишається лояльність до керівництва та готовність виконувати будь-які доручення. Це все помножене на відсутність адекватного рівня оплати та високий рівень соціального несприйняття й непривабливості державної служби посилюють антиреформаторський спротив системи, яка створювалась ще в радянські часи для обслуговування рішень партійного керівництва та отримала кілька версій «удосконалення» в часи незалежної України. Зазначені процеси напряму впливають на створення ефективної судової, правоохоронної системи та справжніх трансформацій в ДФС й економічному блоці СБУ, а це все негативно впливає на залучення інвестицій та економічне зростання.
5. Популізм.
Проведення в Україні в 2019 році чергових виборів Президента та парламенту загострює бажання політиків говорити те, що люди хочуть чути. Це споконвічні граблі українців, на які ми щоразу наступаємо знову й знову. Сучасні мислителі такі як Френсіс Фукуяма та Ювал Ной Харарі відносять популізм до одного з найбільш небезпечних явищ для людства в 21 столітті. На жаль, Україна тут серед лідерів. Варто додати, що це все відбувається на фоні домінування політиків старого покоління та відсутності адженди нового політичного класу, який би спирався на малий і середній бізнес та формував би партію нового покоління.
Ці виклики зумисно наведено не в пріоритетному порядку. Що з представленого є головним, а що другорядним та як на це реагувати – вирішувати вам.
