Антиукраїнська блокада
Чому блокада Донбасу – це шлях до гуманітарної катастрофита отаманщини
Вже тиждень телеканали демонструють нам яскраву картинку з Донбасу, дегрупа колишніх військових при підтримці деяких нардепів нібито блокує контрабандудо непідконтрольних Україні територій. Соковиті коментарі певних політиківнагнітають у людей хвилю обурення «торгівлею на крові», а самі блокувальникипогрожують партизанською війною, якщо їх спробують зупинити.
Голос тверезомислячих людей, які з холодною головою аналізують ситуацію, нажаль, майже не чутний. А даремно, адже, ретельно вивчивши ситуацію, побачимо,що насправді в цій блокаді все поставлене з ніг на голову.
Передусім, усі ці події не мають жодного стосунку до контрабанди. Саме цеслово недоречне, адже Донбас – це територія України, а контрабанда можлива лишепри наявності державного кордону. Є проблема товарообігу з непідконтрольними територіями,який регулюється відповідним наказом Антитерористичного центру. Але коли блокувальникамзапропонували взяти участь в огляді усіх вантажів, які проходять черезпропускні пункти на лінії зіткнення, вони чомусь відмовились. Отже вміст цихвантажів їх мало хвилює. Натомість цих людей цікавить залізнична ділянкаЛуганськ-Попасна, через яку на українські ТЕЦ надходить вугілля-антрацит. Цейенергетичний продукт дозволяє опалювати будинки сотень тисяч людей в розпалзими. Слід розуміти, що енергетична система є замкнутою: не існує окремоїенергетики так званої ДНР чи ЛНР. Якщо вимкнути тепло й світло, воно вимкнетьсяна всьому Донбасі.
З боку прихильників блокади модно говорити, що, мовляв, давайте завозитивугілля з Південної Африки. При цьому жоден з них не знає як це зробити. Головауряду Володимир Гройсман нещодавно пояснив, що з 24 млн. тон енергетичноговугілля, які споживає Україна, 9 млн тонн – вугілля марки «А» -видобувають на окупованих територіях Донбасу. Причому, роблять це й транспортують вугілля українськіпідприємства, які сплачують податки до державного бюджету. Тобто про жодні пряміторговельні відносини з терористами й мови немає. Прем’єр-міністр чітко заявив,що альтернативи цьому вугіллю сьогодні не існує. Це підтверджується усімааналітичними викладками. Наші порти не зможуть прийняти й половину віднеобхідних обсягів вугілля, якщо ми навіть завеземо його з Південної Африки.Тобто з 9 млн. тон вони здатні прийняти не більше 4-х. Це при умові, щорозміщення інших товарів буде максимально скорочено. При цьому ціна антрацитубуде на 23 у.о. більшою ніж є сьогодні.Але навіть в такій ситуації цього вугільного ресурсу не вистачить. Тим більшенереально переорієнтувати енергосистему на африканське вугілля всередині зими,буквально з коліс.
Дивно, що так звані активісти поставили питання руба саме взимку.Складається враження, що зроблено це навмисне, аби ризик відключення від теплай ризик гуманітарної катастрофи був максимальний. Якщо вугілля на ТЕЦзакінчиться, українські міста на Донбасі чекає доля Авдіївки, але в набагатобільшому масштабі. Знаю, що деяких людей ініціатори блокади ввели в оману, алесамі вони чудово розуміють усі наслідки своїх дій, тобто свідомо грають надестабілізацію ситуації в державі.
Володимир Гройсман дав чітко зрозуміти, що національні інтереси маютьперемогти одноденні політичні мотиви. Так само як із ситуацією щодо львівськогосміття, коли прем’єру довелось особисто прибути до Львова, щоб врегулювати питання. МерАндрій Садовий та його «Самопоміч» лише стрясали повітря, робили політичнікульбіти, але виявились не здатними на ефективні господарські рішення.
Забезпечення України якісним вугіллям в 15-градусні морози це технократичнезавдання, яке уряд Володимира Гройсмана успішно виконує. Очевидно, що декому цене подобається й для підвищення власного рейтингу політикани готовіпожертвувати здоров’ям, а, можливо, й життям українців. При цьому у них вистачає нахабства стверджувати,що вони справжні патріоти. Справжній героїзм та патріотизм щоденно демонструютьнаші воїни біля Авдіївки та в інших гарячих точках на лінії зіткнення. Вони не виставляютьйого на телекамери, а просто чесно захищають Батьківщину. Й так звана блокада –це справжній удар їм спину.
Наостанок – найважливіше. Погрожуючи мало не партизанською війною,блокувальники порушують базовий принцип монополії держави на застосування сили.Насправді, Україна все це проходила в 1917-1921 роках, коли суцільна отаманщиназнищила молоду державу й прирекла на смерть від голоду та репресій мільйониукраїнців. Тоді отамани вважали, що своя сорочка ближче до тіла, їх кругозіробмежувався максимум інтересами власного села. Воюючи зі співвітчизниками, вонипроморгали спільного ворога й мусили йому підкоритись.
Сподіваюсь, за сто років ми вивчилиуроки минулого й дечому навчились. Принаймні, сьогодні уряд ВолодимираГройсмана демонструє справжній державницький підхід, коли на першому місцістоять інтереси людей та національні інтереси. Вірю, що більшість українців об’єднаютьсянавколо цих принципів та переможуть як зовнішнього агресора так і внутрішніхнедолугих політиканів.
