Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним

Скрутні часи завжди є досить плідними для «заробітків» різних шахраїв. Одні з них працюють по-дрібному, а от інші дуже добре розуміють силу людського бажання отримати багато і за малі гроші, яке затьмарює розум. Тому другі розгортають цілі мережі: з офісами, комп’ютерами, паперами і приємними працівницями з кавою. Одним з таких «бізнесових рішень» є послуга фінансового лізингу фізичним особам. Предмет лізингу не має особливого значення: споживач послуги не отримує нічого, а головною метою є отримання платежу за укладення самого договору. 

То як же діяти і на яке законодавство спиратись, якщо неприємність вже трапилась і необхідно вживати заходів до повернення грошей. 

Одним з шляхів вирішення ситуації є визнання договору недійсним в судовому порядку. При цьому варто звернути увагу на ряд моментів. 

В подібних випадках у договорах лізингу ті кошти, які привласнюються аферистами називаються по-різному: плата за консультаційні послуги, комісія за організацію договору і тому подібне. 

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: 

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; 

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; 

в) компенсацію відсотків за кредитом; 

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. 

Як ми бачимо, різні комісії, плати за консультації і тому подібне до лізингових платежів не відноситься. Не зважаючи на це, подібні платежі не тільки передбачаються договорами, але й вказується, що тільки після їх сплати лізингоодержувач (споживач) може вносити власне лізингові платежі. Також окремо прописується пункт про відсутність права вимоги повернення сплачених коштів у випадку розірвання договору. 

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. 

Згідно пунктів 17 та 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»: 

послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; 

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. 

Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. 

Отже, на описані правовідносини розповсюджується дія вказаного Закону. 

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою ташостою статті 203 цього Кодексу. 

Згідно з приписами частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. 

Пунктами 4 та 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих умов договору віднесено: 

надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 

надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника). 

Відповідно до частин 5 та 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 

1) такі положення також підлягають зміні; або 

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. 

Положення договору, що стосуються сплати коштів за, власне, його укладення – є несправедливими. В зв’язку з тим, що визнання недійсним положення про такі платежі тягне за собою зміну інших положень договору, то він може бути визнаний недійсним у цілому. 

Також в даному випадку слід звернути увагу і на питання сплати судового збору. 

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). 

Будьте пильними та бережіть ваші гроші. І пам’ятайте, що своєчасне звернення до адвоката може вберегти вас від укладення сумнівного договору та фінансових втрат.