За примхою адвокатської долі недавномені довелось захищати двох іноземців в кримінальних справах. В зв’язку зтруднощами розуміння ними української мови в обох справах залучалисьперекладачі. Але якщо на стадії досудового слідства в обох випадках слідчізалучили їх без спротиву, то суди в підготовчому провадженні відповіднеклопотання сторони захисту вирішили діаметрально протилежно: один суд відмовивв його задоволенні, а в іншому випадку колегія суддів вирішила клопотаннязадовольнити.
Статтею29 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється державноюмовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальнідокументи державною мовою.
Слідчий суддя,суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які неволодіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання,заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою,якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача впорядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 68 КПКУкраїни передбачено, що у разі необхідності у кримінальному провадженніперекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадженняабо слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).
Відповіднодо вимог підпункту е пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінальногоправопорушення має право, якщо він не розуміє мови, яка використовується всуді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.
Тожчи повинен суддя за першою ж вимогою забезпечувати залучення перекладача? Заналізу наведених вище норм можна зробити висновок – повинен. Але вартозвернути увагу на одну деталь – суд має впевнитись, що обвинувачений дійсно неволодіє, або недостатньо володіє державною мовою. Закон не встановлюєкритеріїв, за якими суд має визначитись в цьому питанні, але певну ясністьвносить практика Європейського суду з прав людини.
Всправі «K. Проти Франції» (K vFrance), 10210/82, 7 грудня 1983 року, ЄСПЛ дійшов наступного висновку:
«Заявник ще стверджує, що трибуналне дав йому дозволу на користування послугами перекладача, щоб він міг вести свій захист бретонською мовою».
«… Як видно з рішення трибуналу, заявникнародився і здобув освіту у Франції і йому не було важко розуміти й спілкуватисяфранцузькою мовою, якою вели провадження в суді. Конвенційне право на допомогуперекладача, що міститься в підпункті (e) пункту 3 статті 6, очевидно,застосовне тільки в тому випадку, коли обвинувачений не розуміє мови, використовуваної в суді, чине розмовляє нею».
Всправі «Кускані проти Сполученого Королівства»(Cuscani v United Kingdom), 32771/96, 24 вересня 2002 року ЄСПЛ став набік заявника та констатував порушення Конвенції:
«Суд зауважує, що питання про нібитонедостатнє знання заявником англійської мови та його нездатність розумітиперебіг процесу вперше стало актуальним 4 січня1996 року,коли його юристиповідомили суд першої інстанції про бажання заявника визнати себе винним у висунутихпроти нього обвинуваченнях. На клопотання адвоката заявника суддя розпорядивсязабезпечити присутність перекладача на розгляді питання про покарання, що маловідбутися 26 січня 1996 року… Отже, судді дали чітко знати, що заявник мав певнітруднощі з розумінням. Однак, як здається, суддя, попри свою ж власну турботу прозабезпечення заявникові можливості стежити за подальшим перебігом процесу,піддався впливові адвоката заявника, котрий його переконав у тому, що й сам «дасть ради»… На загальне визнання, суддя залишив відкритим питання про можливість заявника, в разі потреби, попроситидопомогти свого брата з перекладом. Суд, однак, думає, що перевірка потребизаявника в перекладі було тим питанням, розв’язувати яке суддя мав би запогодженням із заявником, особливо зважаючи на те, що його вжепопередили про труднощі, які має сам адвокат при спілкуванні з заявником. Вартозазначити, що заявник визнав себе винним у серйозних обвинуваченнях і йомузагрожувало суворе покарання позбавленням волі. Отож суддя був зобов’язаний пересвідчитися в тому, що відсутність перекладача на слуханні 26 січня 1996року не зашкодить заявникові брати повну участь у розв’язанні питання, яке длянього мало вирішальне значення. Зважаючи на обставини цієї справи, не можнасказати, що цю вимогу задоволено застереженням за заявником можливості, безпроведення суддею консультацій з останнім, покластися на неперевірені мовнінавички його брата…»
«З урахуванням вищевикладеного, Суд доходитьвисновку про порушення пункту 1 в поєднанні з підпунктом (е) пункту 3 статті 6 Конвенції».
Отже, суд маєретельно підходити до вирішення питання залучення перекладача і особливу увагузвертати саме на позицію обвинуваченого та його доводи.