Коли я ще тільки навчався на юриста, товід свого викладача почув слова: «Юристом бути дуже легко: відкрив кодекс і тамвсе написано». Тоді в вірності такого твердження не виникало й найменшогосумніву. За великим рахунком, не викликає воно сумнівів і зараз. Тільки от зроками адвокатської практики для мене стає все очевидніше, що всі юристи законичитають однакові, а от розуміють їх зовсім по-різному.
Водній з кримінальних справ довелось зіткнутись з доволі неоднозначним підходомдо продовження строку тримання під вартою відносно мого клієнта. Власне,«викрутасів» вистачало ще й на досудовому слідстві, але рішення колегії суддівв підготовчому судовому засіданні було, м’яко кажучи, досить неординарним. Томуспробував розібратись в його відповідності законодавству.
Кримінальнепровадження щодо І. та двох його «колег» надійшло до суду за декілька днів доспливу строку тримання під вартою останнього. В поспіхом призначене підготовчезасідання не з’явились декілька потерпілих, два захисники та не був доставленийз установи виконання покарань один з обвинувачених.
Судовезасідання в цій ситуації, цілком логічно, почалось з питання головуючого доучасників щодо можливості його проведення при такій явці учасників. Прокурорвисловився про неможливість проведення засідання, але при цьому попросив судзалишити мого клієнта І. під вартою до наступного судового засідання. Звертаюувагу читача, що прокурор не заявляв клопотання про продовження строку триманняпід вартою, а просто звернувся до суду з проханням. Я підтримав прокурора втому, що проводити засідання не можливо, але звернув увагу колегії суддів нате, що суд не може зараз вирішувати питання про запобіжний захід. Після цьогоголовуючий оголосив, що порадившись на місці колегія суддів вирішила відкластипідготовче судове засідання на іншу дату, яка й була узгоджена з учасниками. Нацьому засідання закінчилось.
Зважаючи, щонаступне засідання було призначене через тиждень, а строк тримання під вартоюмого клієнта спливав через два дні та ще й у вихідний, я навіть дав йомунастанови щодо його поведінки на випадок зволікань зі звільненням. Але цікаветільки починалось…
Вже вже черезкілька годин в слідчому ізоляторі ми разом з клієнтом просто не могли повіритив існування ухвали суду, яку тримали в руках.
«Крім того, враховуючи, що у обвинуваченого І.закінчується строк тримання під вартою, а саме о 16 год. 20 хв. 24.01.2016 р.,колегія суддів вважає за необхідне продовжити йому строк тримання під вартою донаступного підготовчого судового засідання, а саме 29.01.2016, включно».
Про те, що судне міг прийняти таке рішення не в судовому засіданні, а воно фактично невідбулось, і говорити зайве. Уваги тут заслуговують ще й прийняття такогорішення виключно за ініціативи суду без обговорення та врахування думки сторіні відсутність хоча б мінімальної аргументації.
Відповідно дочастини 3 статті 315 Кримінального процесуального кодексу України під часпідготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судовогопровадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпеченнякримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодообвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил,передбачених розділом ІІ цього Кодексу.За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадженнязастосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під часдосудового розслідування, вважається продовженим.
Якщо опустититой момент, що судового засідання не відбулось і єдине рішення, яке прийняв суд– це відкладення підготовчого судового засідання, то здавалось би, що суд діявцілком правильно. Але чи можна погодитись з таким «автоматичним» продовженнямстроку тримання під вартою з огляду на практику Європейського суду з правлюдини (ЄСПЛ) та загальні засади кримінального судочинства?
В підготовчомусудовому засіданні суд має в своєму розпорядженні лише обвинувальний акт, зякого може отримати мінімальну інформацію про особу обвинуваченого та про саме обвинувачення.Фактично, самостійно вирішуючи питання про продовження строку триманняобвинуваченого під вартою і не виносячи його на обговорення, під час якогосторони могли б навести свої доводи як на користь, так і проти продовженнязастосування заходів забезпечення, суд керується лише єдиною підставою –тяжкістю інкримінованого злочину.
Кримінальнепроцесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практикиЄвропейського суду з прав людини, що закріплено частиною 5 статті 9Кримінального процесуального кодексу України.
У справі «Роман Мірошніченко проти України», заява № 34211/04, від 19 лютого 2009року ЄСПЛ прийшов до наступного висновку: «…той факт, що заявник підозрюється у скоєнні серійного злочину, можливо,спочатку виправдовував його утримання під вартою. Однак після спливу певногочасу судова влада була зобов’язана привести інші вагомі підстави для подальшогоутримання під вартою, що не було зроблено в даному випадку; крім того, нажодній зі стадій національні суди не розглядали можливість застосуваннябудь-яких альтернативних запобіжних заходів, і, спираючись головним чином натяжкість обвинувачення, органи влади продовжували тримання заявника під вартоюна підставах, які не можуть вважатися «відповідним і достатніми»…»
Такий саме підхід ЄСПЛ сформував не тільки щодо однієї підстави для тримання особи під вартою (тяжкість злочину). Аналогічні висновки щодо іншої підстави (загроза втечі підозрюваного) ЄСПЛ зробив, наприклад, у справі «Доронін проти України», заява № 16505/02, від 19 лютого2009 року: «хоча й видається, щоспроба заявника втекти дала відповідним органам підстави для тримання його під вартою протягом досудового слідства та розгляду справи в суді, серйозність пред’явлених йому обвинувачень, ризик його ухилення таперешкоджання здійсненню правосуддя залишалися єдиними підставами, з огляду на якісуд не змінював обраний йому запобіжний захід. Однак згідно з пункту 3 статті 5 Конвенції зі спливом певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи і судовіоргани мають навести інші підстави для подальшого тримання такої особи під вартою. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказанінаціональними судами».
Тримання підвартою має обмежений строк дії, що чітко визначено статтею 197 Кримінальногопроцесуального кодексу України.
В справі«Тимошенко проти України», заява № 49872/11, від 30 квітня 2013 року ЄСПЛзробив декілька важливих висновків:
«…для того, щоб позбавлення свободи вважалосянесвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції , самого факту, що цей захід застосовується згідно знаціональним законодавством, що відповідає вищезазначеним стандартам, щенедостатньо - він також повинен бути необхідним за даних обставин (див. рішенняу справах «Нештяк проти Словаччини» (<…>), заява № 65559/01, п. 74, від27 лютого 2007 року, та «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пп.27-28, від 14 жовтня 2010 року)».
«…Суд наголошує на тому, що обґрунтування будь-якогоперіоду позбавлення свободи - незалежно від того, наскільки коротким він є -повинно бути переконливо доведено державними органами (див. рішення у справах«Белчев проти Болгарії» (Belchev v. Bulgaria), заява № 39270/98, п. 82, від 8квітня 2004 року, та «Кастравет проти Молдови» (Castravet v. Moldova), заява №23393/05, п. 33, від 13 березня 2007 року)».
Пленум Вищогоспеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїйпостанові №14 від 19 грудня 2014 року зазначає: «У ч. 3 ст. 315 КПК вміщено норму, яка чітко регулює питанняпродовження запобіжних заходів у кримінальному провадженні, строк застосуванняяких не обмежений. Щодо застосування домашнього арешту та тримання під вартою,що обмежені граничним терміном дії, враховуючи наявну практику ЄСПЛ, яка порядз визначеннями законних випадків тримання особи під вартою та процесуальнихгарантій обрання та продовження застосування таких запобіжних заходів таоднозначно забороняє «автоматичне» продовження застосування тримання підвартою, вважаємо, що суд під час підготовчого судового засідання уповноваженийпоставити перед сторонами провадження питання щодо запобіжного заходу у виглядітримання під вартою за відсутності відповідних клопотань сторін, оскільки 1)суд на цій стадії процесу відповідає за дотримання розумних строків розгляду,2) підстав для повернення обвинувального акта суд не встановив, 3) це зумовленонеобхідністю досягнення завдань кримінального провадження. У будь-якому випадкусуд не вправі вирішувати зазначене питання без забезпечення належного порядкурозгляду та мотивування прийнятого рішення».
Власне, саме позиціяВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справє відповіддю на поставлене в цій публікації питання щодо «автоматичного»продовження строку тримання під вартою в підготовчому судовому засіданні. Віншому ж випадку рішення суду буде несумісним з принципом захисту від свавілля,закріплене в пункті 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ми, адвокати,часто зустрічаємось з тим, що судді та прокурори розуміють закон у вигідній длясебе інтерпретації. Нажаль, законодавецьне обтяжив себе створенням запобіжника відтакої їх поведінки. Але саме наша принципова й систематична робота знапрацювання правозастосовчої практики, належна реакція на подібні порушення істануть таким запобіжником. Адже не даремно адвокатів називають лицарями права.