Строки накладення штрафу Держпрацею
В які строки Держпраця накладає штраф на роботодавця?
Від стадії підготовки до інспекційного відвідування до накладення штрафу може пройти різний строк.
Це пояснюється відсутністю чітких строків притягнення до відповідальності роботодавця. Така “строкова невизначеність” є порушенням принципу визначеності та потребує законодавчого врегулювання.
В цій статті розглянемо строки, в які Держпраця накладає штраф на роботодавців після проведення інспекційного відвідування.
Інспектор праці Держпраці сам не приймає рішення про притягнення до фінансової відповідальності (накладення штрафу) роботодавця. Для цього він передає документи уповноваженій на це особі, тобто своєму керівнику.
Після складання Акту інспекційного відвідування та розгляду зауважень, поданих роботодавцем до Акту, інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи (директора) до адміністративної відповідальності за ст. 41 КУпАП (п. 24 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю в редакції постанови КМУ № 823 (далі – Порядок № 823).
Після цього інспектор праці передає уповноважені посадовій особі (керівнику) всі матеріали інспекційного відвідування, включаючи Акт, для подальшого вирішення питання про притягнення до фінансової відповідальності роботодавця за ст. 265 КЗпП.
Строків для передання справи інспекційного відвідування до керівника законодавством на сьогодні не передбачено.
Раніше було встановлено строк 10 днів з дати складання Акту для прийняття рішення про накладення штрафу (п. 3 Порядку № 509 (в редакції станом на 16.05.2017 року). Але з 30.08.2019 року, після внесених в Порядок №509 змін, строк для передачі інспектором праці матеріалів до керівника зник.
Отже, саме ця стадія має прірву в строках для притягнення до відповідальності.
Протягом якого строку можуть притягнути до фінансової відповідальності
(позовна давність)?
Сама стаття 265 КЗпП не містить жодних строків для застосування штрафних санкцій, які по суті є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій.
Це є порушенням принципу юридичної визначеності.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні, у справі «Олександр Волков проти України», яке набрало статусу остаточного 27.05.2015, строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), n. 51, Reports 1996-IV).
Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень. У відповідності до ч 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Отже, суди вважають, що до зазначених вище правових відносин повинні бути застосовані загальні строки давності, тобто 3 роки.
Статтею 114 ПК України визначено строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Відповідно до цієї норми граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань (1095 днів).
Подібна позиція викладена, наприклад, в Рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 р. по справі №1.380.2019.002874.
Є Лист Держпраці від 29.12.2017 № 12291/4/4.1-ДП17 “Щодо строку давності для застосування фінансових санкцій за порушення трудового законодавства”, де вказаноо, що статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 N 1985-IV, передбачено, що інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Є Лист Мінсоцполітики від 05.01.2018 № 8/0/22-18/134 “Щодо строку давності для застосування фінансових санкцій за порушення трудового законодавства”, де вказано, оскільки строків давності при застосуванні фінансових санкцій статтею 265 КЗпП не визначено, то у даному випадку застосовуються загальні строки давності, тобто 3 роки.
Хто приймає рішення про накладення штрафу?
Штрафи за порушення трудового права в Держпраці можуть накладати:
• голова або заступник Держпраці,
• керівник або його заступник територіальних органів Держпраці,
• керівник або заступник виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (надалі — Уповноважена особа).
Після отримання Уповноваженою особою документів від інспектора, включаючи Акт інспекційного відвідування, справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк. Тобто, після передання інспектором праці справи, у керівника є 45 днів щоб винести постанову про накладення штрафу.
Керівник або заступник територіального органу Держпраці, зобов’язаний не пізніше ніж 5 днів з моменту отримання документів від інспектора, письмово повідомити роботодавця про дату одержання документів для розгляду справи про накладення штрафу (п. 3 Порядку № 509).
За результатами розгляду справи керівник територіального органу Держпраці складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у 2 примірниках. Один з них надсилається роботодавцю протягом 3 днів з дня складення. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв’язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку (п. 10 Порядку №509).
