Спортивне право: чи розвинене воно в Україні?
Якось двері нашого офісу відкрив кремезний чоловік, який тримав у руках контракт. Припустимо, звали його Андрій. І, в принципі, він був готовий підписати той контракт, із яким прийшов. Але в останню мить Андрій все ж вирішив «забігти» до юристів і впевнитись, що з документом усе «ок».
Із розмови з’ясувалося, що кремезний чоловік перед нами – це професійний боксер, який має їхати до США (за «спортивним» контрактом). І ось сторона, яка приймає, відправила йому документ, де чітко прописала умови, за якими вони готові співпрацювати з нашим Андрієм. Ми відкрили контракт і зрозуміли, що за його умовами Андрій не матиме права без дозволу тренера зайвий раз скористатися ванною кімнатою.
Безперечно, документ доопрацювали, умови зробили взаємно вигідними та взаємно цікавими. Американці правки прийняли, і щасливий Андрій полетів завойовувати нові спортивні вершини.
Наступна байка про фігуристку Оксану.
У 13 років дівчина вже була у професійному спорті і демонструвала хороші перспективи. Один «меценат» вирішив вкладати гроші в майбутню «зірку». І перше, що зробив, – звісно ж, уклав із батьками Оксани контракт, у який вони, як з’ясувалось через 10 років, особливо не вчитувались. Далі пан Х двічі купив нашій Оксані сукню для катання та одне лезо для ковзанів. Потім Оксана «каталась» посередньо. Але дуже хотіла і прагнула бути в лавах перших і кращих. А якщо дуже хотіти й докладати максимально зусиль, то, як відомо, все вдається. І їй вдалося: перемоги, медалі, високі гонорари й далі за текстом. Тоді наш пан Х раптово згадав про Оксану й прийшов по гроші. Ну, бо він ж інвестував колись у дві сукні та лезо. Забули, чи що?
Знову таки, після втручання професійних юристів ситуацію вдалось владнати. Справедливість взяла гору й Оксана змогла довести, що нічого не винна пану Х, адже жодної підтримки 10 років від нього не отримувала.
І наостанок, абсолютно правдива казка про благодійний фонд.
Альпініст Роман вирішив, що кожного разу, коли він підкорюватиме надскладну вершину, перераховуватиме 1000$ до власного БФ, мета якого – боротьба з раком. Але як це все зафіксувати коректно юридично він, звісно, не знав. Та й не кожен юрист одразу зможе реалізувати таке завдання. Бо спорт – сфера специфічна. І потребує особливого підходу.
До чого я це?
Усі ці історії – це, власне кажучи, першопричина, чому варто розвивати галузь спортивного права. Так, безперечно, я прекрасно розумію аргументацію скептиків: спорт – це цивільні відносини, і є достатньо регуляторних документів, на основі яких можна владнати всі вищеописані ситуації.
Але для чого тоді у Швейцарії з 1984 року існує цілий спортивний арбітраж у Лозанні? Невже не могли так розібратися? Просто десь у Страсбурзі? Практика показує, що ні, не могли. Адже спорт – дуже специфічна сфера, що живе за своїми законами та правилами.
У складних ситуаціях до міжнародного спортивного арбітражу звертаються спортсмени з усього світу, а його рішення завжди виконуються. Українці не стали винятком, зокрема в одній із нещодавніх справ клуб «Динамо» позивався до Федерації футболу України щодо зарахування команді технічної поразки за неприїзд на матч до Маріуполя. Клуб посилався на небезпеку прибуття команди до Маріуполя.
Що це означає?
Спортивне право необхідно розвивати і в Україні. Аргументації на користь цієї тези вистачає.
По-перше, через продумані законодавчі та регуляторні ініціативи у спорт можна залучати інвестиції. Наприклад, так, як це робить Англія чи Польща. Ці країни зменшують податкове навантаження для тих, хто будує спортивні стадіони, наприклад. А такі інвестиції розвивають не лише спортивну індустрію, але й країну загалом. Адже впливають на розвиток економіки та рівень життя кожного пересічного громадянина, відповідно.
Здається, нам інвестиції та розвиток спорту не завадили б також. Саме тому наша команда теж займалася розробкою законопроекту, завдання якого – дати «податкові знижки» для охочих вкладатися в спорт. Але наразі за певних обставин він «у столі». Сподіваємось, що найближчим часом силою однодумців і наявністю політичної волі у чиновників ми все ж змусимо цей документ запрацювати.
По-друге, галузь дійсно специфічна. І спортсмени, як і клуби й агенти, потребують захисту та юристів, які будуть здатними убезпечити їх як від кабалістичних чи невигідних умов контракту, так і від гігантських штрафів за потенційні подвійні трактування домовленостей.
Знову поясню на прикладах.
Об’єктивно правник-знавець спортивного права потрібен спортсмену ще з дитинства. Адже всі ми прекрасно знаємо, що в професійний спорт потрапляють зовсім рано. І з талановитими дітьми, певна річ, клуби прагнуть співпрацювати. А на яких умовах це реалізувати, вони визначають у контракті, що підписують із батьками дитини (або з особами, що їх заміняють). Задля того, аби дитина в подальшому до 25 років не стала «рабом» клубу чи інших осіб, звісно ж, потрібен талановитий юрист, який прекрасно знається на всіх моментах і тонкощах спортивного права.
Наступний момент – повноліття й потенційні конфлікти з… батьками й спонсорами. Так, момент неприємний. Але життя показує, що досить поширений. Часто-густо на цьому етапі починаються з’ясування стосунків у стилі «хто що і кому винен». І тут знову-таки потрібен юрист-спортсмен (це авторський неологізм, якщо що).
Далі – цікавіше. Наприклад, рекламні контракти. Чи знаєте ви, що досить часто футбольна команда рекламує форму (наприклад, Nike), а її гравці ще мають індивідуальні контракти щодо реклами бутсів різних марок? Або ще цікавіше: вони мають декілька контрактів із різними марками бутсів, і в першому таймі грають в «адідасах», а в другому в тих самих «найках». Складний абзац навіть для прочитання, чи не так? А тепер уявіть, яких специфічних знань потребує той, хто це все має грамотно прописати юридично? Та передбачити всі нюанси й пояснити їх своєму підопічному (бо штрафи там мільйонні, якщо раптом піде щось не так).
До речі, досить цікавий момент із рекламою відбувається у великому тенісі. Там люблять рекламувати дорогі годинники. Але ж дивно буде махати ракеткою рукою з «Ролексом» на турнірах Великого Шолому, чи не так? Тому одразу після закінчення матчу необхідно підійти і ні, не попити води, а одягнути на камеру свій «Ролекс». І тут знову-таки потрібні юристи і специфічні знання та освіта (не для того, щоб допомогти одягнути годинник, а для того, щоб врегулювати, як і коли це треба зробити і коли можна починати рекламувати годинники-конкуренти).
А футбольні агенти? Це ж теж юристи, які опираються на спортивне право. Адже в зоні їхньої відповідальності – зводити гравців із клубами на вигідних умовах і надалі супроводжувати усі їхні «рухи». До речі, в Україні останнім часом ця професія набуває особливої популярності. Адже талановитих спортсменів у нас вистачає, і завдання юристів – не допустити їхньої неадекватної експлуатації клубами.
Далі є питання суддівства, допінг-контролю, проведення спортивних змагань, захист спортивних лікарів/реабілітологів/ масажистів тощо. І все це, безперечно, прямо чи опосередковано стосується спортивного права. Тобто цивілізованому світу потрібне розвинене спортивне право. Й Україні зокрема, і тоді, хто знає, можливо, одного дня ми приймемо Олімпійські ігри чи Формулу 1?)
Та й узагалі, наявність сильної законодавчої бази, що допомагає уникати подвійних трактувань, колізій і непорозумінь дає можливість усім причетним до світу спорту відчувати впевненість і захист. Особливо, якщо при цьому виші можуть готувати якісних спеціалістів у сфері спортивного права.
Реалії та перспективи
Якщо ви навчаєтесь на юриста і хочете написати магістерську про спортивне право, ви постанете перед тим, що левова частка викладачів не захоче бути вашим науковим керівником. Бо «спортивного права в Україні не існує». І взагалі, декому ідея ця буде здаватися дивною. У вас же навіть курсу на півсеместра не було з заліком у кінці зі спортивного права, а ви тут роботу зібрались писати! Наприклад, коли я був студентом, у нас проблематику спортивного права зачепили лише раз, і було це в контексті розгляду кейсу щодо трудових відносин: російському футболісту, який грав в Іспанії, не виплатили коштів.
І з цього очевидна ще одна проблема. Хороших фахівців, які знаються на нюансах спортивного права, у нас дуже мало. Тому тим, хто бажає практикувати цю галузь права, доводиться активно займатися самоосвітою або ж шукати знань за кордоном. Але переконаний, це виправиться найближчим часом. Адже попит на таких спеціалістів наразі зростає.
Що робити?
Почати з освіти таких фахівців, розвивати відповідні комітети при правничих асоціаціях та доопрацювати законодавчу базу. Далі – переймати досвід кращих та адаптувати його під наші реалії. Адже для країни, яка прагне бути передовою та розвивати економіку й молодь, другорядних сфер бути не може. Особливо, якщо вони стосуються спорту, розвитку молоді та інвестицій у нашу економіку.
