Презумпція правомірності платника податку

В Україні не часто застосовуютьсязагальні принципи права. Можливо, це пов’язано з позитивізмом, що домінував управі Радянського Союзу та неправильноюдумкою про те, що кожний аспект відносин повинен бути чітко врегульованийнормами закону.

Розглянемо поодинокі випадки, коли судивсе ж таки застосували як мінімум один принципподаткового законодавства при вирішені спорів з податковою.

Якщонорма закону припускає неоднозначне (множинне)трактування прав та обов'язківплатників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливістьприйняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу,то діє презумпція правомірностірішень платника податку (пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПКУ).

Уразі коли норми ПКУ суперечать міжсобою та припускають неоднозначне (множинне)трактування прав та обов'язківплатників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливістьприйняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст.56 ПКУ).

Різніставки податку.

В 2014 році був період, коли в ПКУ діялиодночасно різні ставки податку закористування надрами.

Підприємство застосувала нижчі ставки та сплатила меншу сумуподатку. ДФС, ясна річ, поправила підприємство та застосувала вищі ставки податку.

ВАСУ в ухвалі від 12.07.2017, з посиланням напрезумпцію правомірності рішень платника податку, зазначив: «Таким чином, при одночасному регулюванніспірних правовідносин положеннями підрозділу 9-1 розділ ХХ «Перехідніположення» та ст. 263 ПК України, які по різному встановлюють ставку податку за користування надрами,застосуванню підлягають положення ст. 263 ПК України, які є більш сприятливими для платникаподатків».

Транспортнийподаток  VS in dubio pro tributario.

З однієї сторони, з 2015 року в Українізапроваджено транспортний податок, який потрібноплатити.

З іншої сторони, транспортний податок –це місцевий податок, рішення провстановлення якого віднесено до компетенції місцевої влади.

У відповідності до приписів ПКУ, якщомісцева влада в цьому році прийняларішення про встановлення податку (і обов’язково до 15 липня цього року, а небудь-коли протягом року), то починати платити такий податок потрібно лише з наступного року.

Оскільки транспортний податок з’явився вПКУ лише в 2015 році, і рішення органів місцевої влади, відповідно, також почали з’являтися в 2015, то обов’язку платититранспортний податок саме у 2015 році не повинно було виникнути, якщозастосовувати норми ПКУ про «наступнийрік» після прийняття рішення місцевою владою.

Проте, в ПКУ є й інші норми. Так, в пп. 12.3.5 ПКУ вказано: у разі якщо міська рада неприйняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків, такі податки справляються виходячи знорм ПКУ іззастосуванням їх мінімальних ставок.

ВАСУ в ухвалі від 21.06.2017 з цього приводузазначив наступне: «Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, якарегулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплатитранспортного податку, зважаючи на суперечність,непослідовність та неузгодженість зазначених вище нормнормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактуванняправ та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основнихелементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якимивизначений обов'язок сплати податку.

Крімтого, положеннями податкового законодавства закріплений і принцип in dubio pro tributario, тобтопрезумпції правомірності рішень платника податку...

Отже,з урахуванням наведеної практики Європейського Суду з прав людини, якасформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків приіснуванні неоднозначності утлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника,  колегія суддівпогоджується із висновком суду першої інстанції  про протиправність визначення позивачуподаткового зобов'язання з транспортногоподатку на 2015 рік».

Анулюваннябанком боргу та нечіткість правової норми.

Аваль банк анулював фізичній особічастину боргу по кредиту (пеню покредиту, а не сам кредит) та повідомив про це ДФС, котра вирішила, що особаотримала додаткове благо, а ПДФО забула нарахувати. Тому ДФС винесла ППР на 405тисяч грн.

З однієї сторони, особа тепер не повиннаплатити пеню по кредиту, що їй економічно вигідно, тобто особа отрималадодаткове благо.

З іншої сторони, до оподаткованогодоходу включається сума прощеного банком боргу, а чи входить пеня у поняття «борг» не було визначенонормами ПКУ на той момент (до 2015).

ВАСУ в ухвалі від 10.05.2017 зазначив: «Разом із тим судова колегія вважає, щоположення  ПКУ в редакції до 01.01.2015,  недавали чіткого визначення складу боргу.

Пеня,яка нараховується банком за несвоєчасне виконання  боржникомгрошового зобов'язання, є засобомзабезпечення виконання такого зобов'язання, вона боржнику не виплачується, тобто не збільшує показники фінансового та/або майнового стану боржника, а отже, не є його доходом.

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону»,передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільноговтручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Зогляду на встановлені обставини та наведені вимоги податкового законодавстваколегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовута скасування оспорюваного податковогоповідомлення-рішення».

Якщоостанній день подання скарги – субота, то можна і в понеділок.

Платник отримав рішення податкової пронарахування йому пені по єдиному внеску. Останнім днем подання скарги на такерішення був вихідний день, томуПлатник подав скаргу в понеділок,але ДФС зазначила про пропуск граничногостроку подання скарги та відмовилася її приймати до уваги.

ВАСУ в ухвалі від09.03.2017 зазначив: «З урахуванняміснуючої невизначеності правовогорегулювання порядку обчислення строків оскарження рішень органу доходів ізборів щодо нарахування пені тазастосування штрафів,передбачених Законом №2464-VI (про облік єдиного внеску), колегія суддів вважає обґрунтованим, з урахуванням принципу,встановленого п.56.21 ст.56 ПКУ(всі сумніви на користь Платника), застосування судами попередніх інстанційправила п.56.13 ст.ПКУ (строк оскарження рішення ДФС) щодо обчислення та закінчення строківу процедурі адміністративного оскарження контролюючих органів, відповідно доякого у разі коли останній деньстроків, зазначених у цій статті припадає на вихідний або святковий день, останнімднем таких строків вважається першийробочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Також,за вищевказаними обставинами підлягають врахуванню положення ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України щодозакінчення строку, якою встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначенийвідповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день».

Крім того, якщо останній день сплати податків припадає на вихідний,то останнім днем вважається операційний день, що настає за вихідним – ухвала ВАСУ від15.03.2017.

Плата за користування землею в зоні АТО.

Рада прийняла Закон про тимчасові заходина період проведення АТО, яким звільнила осіб від сплати орендної плати заземлю, що знаходиться в зоні АТО. Але, ніяких змін до ПКУ не внесла, тому ДФСзастосувала норми саме ПКУ, а не цього Закону, та нарахувала особі плату заземлю. Крім того, Закон не прописав порядок звільнення від сплати плати заземлю.

ВАСУ в ухвалі від28.02.2017 зазначив: «Суд погоджуєтьсяз висновком суду апеляційної інстанції, що Законом не внесені зміни до податкового законодавстваУкраїни, а тому у податкових  спорах необхідно керуватисьвиключно Податковимкодексом України.

АлеДонецьким апеляційним адміністративним судом не враховано,що  відповідно до пп. 4.1.4 ст.4,пп. 56.21 ст. 56 Кодексу, рішенняприймається на користь платникаподатків.

З таких підстав, висновки суду першоїінстанції щодо поширення на позивачаприписів статті 6 Закону № 1669 єправильними і  повністю узгоджуються з приписами податковогозаконодавства, а відсутність порядкузвільнення від сплати за користування земельною ділянкою під час проведенняАТО, не дає підстав не застосовуватицей Закон».

Презумпціянеправомірності рішень. Приємний бонус.

Ухвала ВАСУ від 04.04.2017: «Адміністративне судочинство вирішує спори «особи проти держави» і діє у сферіспецифічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі - її владним інститутам, захищаючисвої права, свободи та інтереси.

Вадміністративному судочинстві діє презумпціянеправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судовоїпроцедури довести суду їх правомірність.

Зогляду на вищезазначене, позиціявідповідача, з якою погодився суд першої інстанції, ґрунтується на сумнівах щодо реальності відповідних господарськихопераціях, однак конкретних фактів зцього приводу не наведено, обов'язкущодо доведення правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень не виконано».

Отже, зазвичай, принципи права є прогресивниминормами, що більшою мірою враховують права та інтереси особи, аніж конкретнінорми податкового законодавства. Крім того, неможливо в законах передбачити всівипадки та нюанси, тому застосування принципів податкового законодавства требапоширювати. Ніхто так не зацікавлений в цьому, як сам Платник.

Попередній допис: Витрати на юридичні послуги. Підтвердженняреальності