Право фізичних та юридичних осіб, зокрема,на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушенняїхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу іпередбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України. Згідно ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодуванняза рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної таморальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службовихосіб при здійсненні ними своїх повноважень. Ця норма кореспондується з нормаминизки інших законів, але насамперед - зположеннями ст.1173 ЦК України, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дієючи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної РеспублікиКрим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень,відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевогосамоврядування незалежно від вини цих органів. Наперший погляд, ці правовідносини повністю врегульовані – але це не зовсім так. Іпроблеми тут починаються з визначенням кола осіб, що можуть бути відповідачамипо справам такої категорії.
Згідно ст.2, ст.170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особита юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальнігромади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває іздійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньоїкомпетенції, встановленої законом. Таким чином, можна зробитивисновок, що стороною у судовій справі (у нашому випадку - відповідачем)повинна бути держава в особі відповідного органу державної влади . І ось тут починається незрозуміле.
Наприклад, згідно ст.21 ГПК України , с торонами в судовому процесі - позивачамиі відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1цього Кодексу. Тобто якщо, наприклад, підприємець зазнав збитків черездії держави в особі органу ДПС або митниці, він має право подати відповіднийпозов – але до якої організації, в розумінні Кодексу? Як це відомо, первиннимиє норми матеріального права, а процесуальні норми є похідними. А згідно норм ЦКУкраїни, потенційним відповідачем може бути держава (в особі органу державноївлади), ніякі « підприємствата організації » у подібних правовідносинах не зазначені. Крім того,згідно ч.2 ст.176 ЦК України, ю ридичні особи, створенідержавою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, невідповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим,територіальних громад. Тобто якщо позов буде подано додержавного органу як організації, то він не підлягає задоволенню на підставіч.2 ст.176 ЦК України, а якщо в позовібуде зазначена держава в особі державного органу, то формально така справа непідсудна господарському суду за ознаком складу сторін.
Аналогічна сітуація і в адміністративно му судочинств і. Згідно ч.3 ст.50 КАС України , в ідповідачем вадміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановленоцим Кодексом. Тобто гипотетично орган державної влади може бути відповідачем, якщо позов про відшкодування шкоди заявленийодночасно з адміністративн им позовом. Але якщо таке не сталося (наприклад, адміністративн ий позов був вирішений раніше) – така справа не може розглядатись в порядку адміністративно го судочинств а.
Але найбільш невизначена ця сітуація взагальному судочинстві. Згідно ч.2 ст.30, п.2 ч.2 ст.119 ЦПК України, позивачемі відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Позовназаява повинна містити: ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'япредставника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місцепроживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобівзв'язку, якщо такі відомі. Тобто органи державної влади, через які державаздійснює свої повноваження (зокрема, як відповідач) згідно ст.2, ст.170 ЦКУкраїни, взагалі не згадуються. А тепер спробуйте викласти у позовній заяві найменуваннята поштову адресу держави, як відповідача – що з цього вийде?
Тому по цій категорії справ набулапоширення практика, умовно кажучи, «звичаєвого права», тобто в залежності відвиду судочинства держава як відповідач набуває статусу або організації,або суб'єкту владних повноважень, абовласне держави в особі відповідного органу. Цей звичай був впровадженийпостановою Пленума Верховн ого Суд у України N 4 від 31.03.1995 р. « Просудову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди », де у п.10-1 було, зокрема, зазначено, що у випадках, коли шкода відшкодовуєтьсядержавою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом судмає притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначействаУкраїни.
Але тут виникає інше питання. Якщо органДКУ виступає відповідачем від імені держави, то які кошти та яким чином повинністягуватись на відшкодування завданої державою шкоди? Питання це совсім нериторичне, тому що від правильного формулювання суті задоволених позовних вимогзалежить подальше виконання судового рішення! І ось тут виникла ціла низка неузгодженостей.Справа в тому, що у виконавчому документі повинен зазначатись стягувач таборжник, а також спосіб виконання рішення. І якщо зі стягувачем ніяких проблемнемає, то з боржником – виникають деякі, не зовсім зрозумілі питання. По-перше,з кого повинні бути стягнені кошти? Якщо з боржника – органу казначейства, якюридичної особи, то це буде порушенням тих же норм ч.2 ст.176 ЦК України, оскільки казначейство, як організація, ніяким чином не порушувала правстягувача. Якщо з державного органу – то це формулювання не тотожне поняттю«юридична особа», оскільки у деяких випадках державний орган взагалі не має статусуорганізації (наприклад, орган міліції або слідчий органів внутрішніх справ не єтотожним управлінню внутрішніх справ, як юридичній особі). Якщо з держави – тотака «особа» взагалі не була стороною по справі. Тому набула поширеностіпрактика, умовно кажучи, «віртуального боржника», яким у різні періоди вказувалито Державний бюджет України, то незрозумілі «відповідні (реєстраційні) рахункиказначейства», то «державу в особі державного казначейства». Слід зауважити, щоця проблема не вирішена до поточної дати. Зокрема, практика касаційних судів у визначенні питання,яким чином слід відшкодувати шкоду, завдану громадянам діями або бездіяльностюорганів державної влади , є неоднаковою.
Так, в ухвалі ВСУ від 19.04.11 р. судова колегія погоджується з відшкодуванням здержави через Головне управління Державного казначейства України на користьОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн., аналогічно в ухвалі ВСУ N 6-15129св09від 07.07.2010 р. залишено в силі рішення, яким стягнуто з держави на користьпозивачки на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн. шляхом списання коштівзі спеціально визначеного для цього рахунку Державного казначейства України длявідшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовимиособами. Ухвалою ВСУ від 15.09.09 р.залишено в силі рішення, яким стягнуто із Державного бюджету України черезДержавне казначейство України на користь позивача 10 000 грн. в рахуноквідшкодування завданої моральної шкоди. Аналогічною ухвалою ВСУ від14.12.09 р. залишено в силі рішення, яким стягнуто з держави в особі Державногоказначейства України з коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_4 навідшкодування матеріальної шкоди 7972 грн., стягнуто з держави в особіДержавного казначейства України з коштів державного бюджету України на користьОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн.Ухвалою ВСУ від 10.11.09 р.відмовлено в перегляді рішення, яким стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати пооплаті вартості судово-психологічної експертизи в розмірі 7 грн. 14 коп.
Такимчином, касаційні суди погоджувались з рішеннями, резолютивна частина яких усхідних правовідносинах відрізнялась у формулюваннях, асаме : абостягнути з держави в особі Державного казначейства України, або стягнути зДержавного бюджету України , або стягнути з держави шляхом списання коштівзі спеціально визначеного для цього рахунку Державного казначейства України.
Разомз тим слід зауважити, що у всіх перелічених випадках способом поновленняпорушених прав позивачів є у кінцевому результату стягнення коштів Державногобюджету України. Незалежно від того, буде судом здійсненостягнення з держави шляхом списання Держказначейством України коштів бюджету,або з держави в особі Держказначейства України, або безпосередньо з Державногобюджету України, у всякому випадку майнову відповідальність нестиме держава зарахунок коштів Державного бюджету України.
Але через нормативну невизначеність у цихправовідносинах можливо виникнення і справжніїх «юридичних цугцвангів».Зокрема, ще у 2007 р. був задоволений позов громадянина про стягнення з державизавданої моральної шкоди у сумі 5000 грн. Оскільки на той момент розпорядникамикоштів держави були обласні підрозділи ДКУ, резолютивною частиною рішення було визначено:стягнути кошти за рахунок державного бюджету, зобов'язавши головне управлінняДКУ в області провести виплату з відповідного рахунку. Але, оскільки привиконанні рішення було припущено зволікання (причини та наслідки якого є темоюокремої розмови), а через деякий проміжок часу обласні управління ДКУ втратилиповноваження по розпорядженню коштами державного бюджету, боржник - головнеуправління ДКУ в області внесло поданнядо суду про заміну боржинка у виконавчому провадженні на належного боржника –ДК України. Суд (на абсолютно законній підставі) відмовив у задоволенніподання, оскільки ДК України є іншою юридичною особою, яка не була стороною усправі, та відносно якої не ухвалено відповідного рішення на користь стягувача.Таким чином, склалася абсолютно безвихідна правова сітуация: первісний боржникпо справі не може виконати рішення за суто технічних обставин, новий розпорядниккоштів державного бюджету не може виконати рішення, оскільки не є боржником, а стяувачне може подавати позов відносно нового розпорядникакоштів державного бюджету, оскільки рішення, у якому відповідачем (!!!) буладержава, вже винесено. А оскільки законодавець визнав відповідачем саме державу,то заміна одного уповноваженого органу на інший не змінює суті правовідносин –отже, подача позову тим же позивачем, за тим же предметом позову та до того жвідповідача за загальними правилами судочинства не допускається.
Який же вихід? Необхідно на законодавчомурівні закріпити положення, згідно якому Державна казначейська служба України володієкоштами державного бюджету України та коштами місцевих бюджетів на правіоперативного управління, як юридична особа (організація). Тобто на окремихрахунках будуть обліковуватись кошти ДКСУ як організації, а на окремих – кошти Державного бюджету України тамісцевих бюджетів. Тоді не буде виникати жодних процесуальних проблем по справампро стягнення коштів бюджету – відповідачем буде ДКС України (або її територіальніоргани), як юридична особа, резолютивна частина рішень судів буде формулюватись«стягнути з ДКС України кошти державного (місцевого) бюджету», а реквізитивідповідних рахунків будуть визначатись у процесі виконавчого провадження.
До речі, розглянута проблема – якраз зкатегорії тих, які можуть бути вирішені, як кажуть, одним розчерком пера, але зведутьнанівець цілу низку труднощів та невиправданих витрат. Хоча – може, для нашоївлади є вигідним їх існування?