Зміст нового Кримінального процесуальногокодексу України неоднозначносприймається у нашому суспільстві в цілому, і зокрема – практикуючими юристами.Деякі оптімісти вважають цей Кодекс справжнім проривом, навіть називають очікуванівідсотки виправдовувальних вироків, деякі песімісти вважають, що нашіправоохоронці та судді знайдуть засоби, як обійти «незручні» для них новелинового КПК. Ці теми неодноразово обговорювались, тому немає сенсу до нихчерговий раз повертатись. Мені хотілося б звернути увагу на інше – як творцяминового КПК вдалося «протягнути» явно антиконституційні, навіть – відверто реакційні правові норми. Особливо дивує те, що ці«новели» вже були приводом неодноразових запеклих діскусій, та навіть предметомрозгляду Конституційним Судом України. А йдеться ось про що.
Перша новела.
Згідно ст.45, ст.58, ст.63, п.2 ч.1 ст.66 К римінальн ого процесуальн ого кодекс у України (надалі – новий КПК) захисником підозрюваного,обвинуваченого, підсудного, представником потерпілого, цивільного позивача,цивільного відповідача , а також особою, що надає правовудопомогу свідку під час кримінального провадження, може бути виключно адвокат.Разом з тим, згідно ст.59 Конституції України, кожен є вільним у виборізахисника своїх прав, тобто новий КПК всупереч вимогам Конституції Україниобмежив право громадян на вільний вибір захисника (представника), визначившитакими лише адвокатів. На неконституційність подібних положень було вказаноКонституційним Судом України у своїх рішеннях N 13-рп/2000 від16.11.2000 р. та N 23-рп/2009 від 30.09.2009 р., зокрема в останньому зазначено: «Положеннячастини першої статті 59 Конституції України "кожен має право на правовудопомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якійособі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органамимісцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичнимиособами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичнихпитань в обсязі і формах, як вона того потребує». Крім того, вказані норминового КПК порушують вимоги с.22 Конституції України, згідно з якою при прийняттінових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуженнязмісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно норм ст.44, ст.52 чинного Кримінально-процесуального кодексуУкраїни (надалі – діючий КПК) як захисники допускаються особи, які маютьсвідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та іншіфахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомогиособисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом,як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного,засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники. Представникамипотерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати,близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи,яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду. Таким чином, діючий КПК передбачає можливість участі у кримінальномупровадженні у якості захисників та представників, крім адвокатів, також близькихродичів, фахівців у галузі права та інших осіб. При прийнятті нового КПК булообмежено як вже існуюче право на захист (правову допомогу) підозрюваних, обвинувачених, підсудних,потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів в частині вільного вибору особи,що надає правову допомогу, так і обмежено вже існуюче право таких осіб (не адвокатів) на здійснення правозахисної (утому числі оплачуваної) діяльності.
Штучне обмеження кола осіб, які надаютьправову допомогу у кримінальному процесі, виключно адвокатами в реаліяхсучасної України суттєво погіршить ефективність такої допомоги, оскількиадвокат є досить вразливим в площині можливого тиску з боку правоохороннихорганів (наявність процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності,відсторонення від захисту при порушенні відносно адвоката кримінальної справи, усталенітрадиції «корпоративної етіки» на грунті особистих відносин з працівникамиправоохоронних органів та суддями).
Друга новела.
Згідно п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.288 нового КПК, кримінальне провадження закриваєтьсясудом у зв’язку зі звільненням особи відкримінальної відповідальності. Суд своєю ухвалою закриває кримінальнепровадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальноївідповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом Українипро кримінальну відповідальність. Згідно ч.1 ст.44 Кримінального кодексу України, особа,яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках,передбачених цим Кодексом. Таким чином, новим КПК передбачена процедуразвільнення від кримінальної відповідальності шляхом винесення ухвали прозакриття справи відносно особи, що вчинила злочин. Разом з тим, згідно ст.62 Конституці ї України , о собавважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальномупокаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановленообвинувальним вироком суду , тому посилатись навчинення громадянином злочину можливотільки при наявності щодо нього вироку, а не ухвали суду. Крім того, привідсутності обвинувльного вироку покарання взагалі не може бути призначене,тому вести мову про звільнення особи від покарання, яке не призначене, було биправовим та логічним софізмом. У діючомузаконодавстві України міститься ціла низка норм, згідно яких громадяни можутьбути обмежені в певних правах на підставі закриття щодо них кримінальної справиза так званими «нереабілітуючими обставинами». Таким чином, склалася сітуація,коли громадянин на підставі ухвали суду буде вважатись вчинившим злочин та матипевні обмеження в реалізації своїх прав, а на підставі Конституції України, якакту найвищої юридичної сили, одночасно повинен вважатись невинним.
Виправлення такого недоліку нового КПКможливе шляхом впровадження норми, згідно якою звільнення від відповідальностіможливе за вироком, яким громадянин визнається винним, та одночаснозвідльняється від кримінальної відповідальності без призначення будь-якогопокарання.
Третя новела.
Згідноч.2 ст.303 нового КПК, скарги на окремірішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під часдосудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчогопровадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу. За змістомцієї статті в цілому, мова йде про дії та бездіяльність, які стосуютьсябезпосередньо процесу розслідування кримінальної справи (наприклад,невиправдане зволікання у здійсненні слідчих та оперативно-розшукових дій).Такий концептуальний підхід існує і зараз. Згідно ст.234 діючого КПК України,дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скаргина дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розглядісправи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Як норми діючого КПК, так і вищезазначена норма нового КПК протирічатьнормам ст.55, ст.124 Конституції Українищодо права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а такожщодо того, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникаютьу державі. У даному випадку, оскільки бездіяльністю слідчого (прокурора)закінчення досудового слідства фактично відкладається на невизначений термін,то одночасно це унеможливлює оскарження цієї бездіяльності на стадії судовогорозгляду. На неприпустимість такої сітуації вказано Європейськи м суд ом зправ людини у п.65 рішення від 30.03.2004 р. по справі "Меріт проти України" (заява N66561/01) , де зазначено: « Таким чином, оскільки вище було запропоновано,що заявник повинен був використати засіб, передбачений статтею 234 КПК, Суд зазначає, що цей засіб міг бутивикористаний з 29.06.2001 лише у випадку попереднього засідання суду чи увипадку слухання справи щодо суті. Суд приходить до висновку, що цей засіб невідповідає вимогам статті 35 параграфа 1 з питань доступності, оскільки булозапропоновано, що скарги на тривалість розслідування можуть подаватись лишепісля закінчення самого розслідування, і не було надано жодної можливостіоскарження таких дій в процесі розслідування » . Аналогічна правова позиція міститься у рішенні Конституційного СудуУкраїни N 6-рп/2001 від 23.05.2001, де зокрема зазначено: «Виходячи з положень статей 55,64, 124 Конституції України передбачене відповідними законами України правогромадян на позасудове оскарження актів, дій або бездіяльності посадових осіборганів дізнання, попереднього слідства і прокуратури (в порядку підлеглості)не позбавляє громадян можливості звернутися безпосередньо до суду, як і невиключає їхнього права на інші законні засоби захисту своїх прав і свобод, утому числі на позасудове оскарження».
Таким чином, що ст.303 нового КПК потрібновдосконалити, надавши можливість оскарження у судовому порядку будь-якої дії(бездіяльності) слідчого та прокурора.
І останнє, на чому хотілося б наголосити.Не дуже дивує, що законопроект з такими «плямами» був прийнятий нашими депутатами-кнопкодавами– хто там його взагалі читав, та кому це все потрібно? Є справи більш важливі –питання «розпилу» бюджетніх коштів або розподілу посад, наприклад. Взагалі недивує, що Президент підписав цей витвір юридичної думки – він за фахом неюрист, а в адміністрації Президента є кому показувати нашому Гаранту, куди поставитипідпис, а куди – не поставити. Але дивує, чому наша опозиція не внесла поданняв Конституційний Суд України – і для громадян корисну справу зробили б, ірейтінг собі підвищили, та й ризику ніякого. Так що – і в опозиції є справибільш важливі?