06 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 873/108/19 (ЄДРСРУ № 88050638) досліджував питання щодо надання правової оцінки рішенню третейського суду під час вирішення господарським судом питання щодо видачі виконавчого документа на примусове виконання.

Згідно з нормами статей 3, 5, 7, 12 Закону України "Про третейські суди" передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Отже, третейська угода щодо передачі спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору.

У статті 55 Закону України "Про третейські суди" визначено, що рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не  встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом (стаття 56 цього Закону).

Відключити

За змістом частини 2 статті 24, частини 2 статті 25 та частини 2 статті 253 ГПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом; Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Згідно з частиною 3   статті 354 ГПК України  при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених  статтею 355 цього Кодексу.

Так, у статті 355 ГПК України наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, а саме: (1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано судом; (2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; (3)  пропущено встановлений строк для звернення за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними; (4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; (5) третейська угода визнана недійсною; (6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; (7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; (8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу; (9)  третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі. Аналогічні підстави наведені у статті 56 Закону України "Про третейські суди".

Водночас відповідно до частини 4 статті 354 ГПК України якщо до господарського суду надійшла заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, господарський суд на підставі статті 227 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу наказу до набрання законної сили ухвалою суду, якою задоволено або відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті; господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди; суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має відбуватися арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Відключити

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України).

ВИСНОВОК:  За змістом зазначених норм законодавства при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не оцінює законність і обґрунтованість рішення третейського суду, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених у статті 56 Закону України "Про третейські суди" та у статті 355 ГПК України.

Така ж позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/8665/17, від 04.06.2019 у справі № 873/8/19, від 27.06.2019 у справі №873/19/19, від 11.07.2019 у справі № 910/8692/17, від 13.11.2019 у справі №  873/51/19, від 24.12.2019 у справі № 870/45/19.