Банкрутство, як підстава для звільнення від сплати судового збору

24 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0440/4880/18, адміністративне провадження №К/9901/4468/19 (ЄДРСРУ № 81431437) досліджував питання щодо підстав звільнення від сплати судового збору.

Вимоги до позовної заяви встановлено статтею 160 КАС України, а перелік документів, що додаються до позовної заяви, - статтею 161 КАС України, згідно із частиною 3 якої до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України).

Водночас правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон №3674, згідно із підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 якого за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 8 Закону №3674, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за певних умов. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення закріплено й в частині 1 статті 133 КАС України.

(!!!) Наведені положення процесуального закону дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17.

Однак визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Разом з тим, особа, що порушує питання саме про звільнення від сплати судового збору, повинна навести обґрунтування обставин (з наданням на їх підтвердження доказів), які свідчать про неможливість здійснення оплати цього збору як станом на момент звернення до суду, так і до закінчення розгляду справи, ухвалення судового рішення по суті вимог заяви, скарги.

Проте, Товариством лише зазначено в заявленому клопотанні про те, що його визнано банкрутом, й не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність у нього коштів для сплати судового збору.

Водночас відповідно до частини 8 статті 41 Закону №2343 кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом. З основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

За приписами норм Закону №2343 до витрат ліквідатора в ліквідаційній процедурі відносяться, зокрема, витрати по сплаті судового збору.

Статтею 115 Закону №2343 врегульовано питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) й за змістом її частини 4 витрати арбітражного керуючого, пов'язані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Законом, крім витрат на страхування його відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок неумисних дій або помилки під час виконання повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, а також витрат, здійснення яких безпосередньо не пов'язане з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, і витрат, пов'язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати, що перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.

Згідно із частинами 5 та 6 статті 115 Закону №2343 сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника. Кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

Окремо необхідно відмітити, що 19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3788/18 (ЄДРСРУ № 80580169) дійшов висновку, що саме суд повинен перевірити, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містять відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

ВИСНОВОК: Отже, виходячи з аналізу наведених норм, саме лише перебування боржника в процедурі банкрутства не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки право на доступ до суду не є абсолютним, а вимога процесуального закону про сплату судового збору не може вважатися обмеженням права доступу до суду.