17 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/2552/17 (ЄДРСРУ № 77159132) досліджував питання стягнення шкоди, завданої неправомірними діями органу державної виконавчої служби, зокрема безпідставним стягненням виконавчого збору.

Позиція Верховного Суду зводиться до того, що на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

ВАЖЛИВО: Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), відшкодування незаконно стягнутої за постановою державного виконавця суми виконавчого збору має відбуватися на підставі статті 1212 ЦК України.

Окремо необхідно вказати, що в цій же Постанові зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відключити

Тобто держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, має бути відповідачем (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 233/4415/16-ц, провадження № 61-12630св18 (ЄДРСРУ № 76290741).

(!!!) При цьому також у постанові Великої Палати зазначено, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись процесуальний закон не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції ГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення  (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 вересня 2018 року по справі №  910/19960/15 (ЄДРСРУ № 76690247).

Отже, резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 серпня 2018 року по справі №  904/8399/17 (ЄДРСРУ № 76623604).

В даній справі Касаційний господарський суд вважає, що предметом позову є стягнення згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд відхиляє аргументи про те, що у цьому разі до спірних правовідносин застосовуються положення статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, а не частини 2 статті 625 ЦК України.

Відключити

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

(!!!) Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Відключити

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14  (зобов'язання з відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням) та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 де суд відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, про те, що положення статті 625 ЦК України щодо індексу інфляції застосовується лише до договірних, а не деліктних правовідносин.

 

P.s.  Колегія суддів також не взяла до уваги посилання на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17 та від 12.07.2018 у справі № 910/13314/17, в яких міститься інший правовий висновок стосовно подібних правовідносин, оскільки згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

P.s.s. Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 31.07.2018 у справі № 921/311/16-г на які посилається ВДВС у своєму відзиві, що Законом України "Про виконавче провадження" (частина 2 статті 74) встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства не відповідає предмету спору, адже  у цій справі предметом позову є стягнення згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, а не оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору.