Вирок по контрагенту не є беззаперечним доказом фіктивності

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В свою чергу, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.

Разом з цим, вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку і може бути прийнятий до уваги тільки в тому разі, якщо ним дійсно встановлено безпосередньо безтоварність спірних господарських операцій.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанова від 27.02.2018  по справі № 813/1974/17.

Крім того, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім цього, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. (Постанова ВС КАС від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 (ЄДРСРУ № 72983261).

ВАЖЛИВО: Отже, посилаючись на фіктивний статус контрагентів платника податків податковий орган має довести, що між ними мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, принаймні, що платник (позивач) взагалі був обізнаним з приводу дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів. Наприклад, це може бути доведено рішенням суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсним відповідного договору.

Між тим, посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів платника податків по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами є  належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Статтею 61 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб, а отже для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

ВИСНОВОК: Порушення кримінального провадження, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, рівно як і вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку.